Твір по повісті В. Г. Распутіна “Василь і Василиса”

Істинно м’якими можуть бути тільки люди із твердим характером. В інших же гадана м’якість – це в дійсності просто слабість. Ф. де Ларошфуко.

Валентин Григорович Распутін – один з письменників, що розповідає про проблеми села. Він народився в селі Усть-Уда Іркутської області. Дитинство провів у селі Отаманів-Ка, розташованому біля Ангари. Сільське дитинство сильно вплинуло на Распутіна, і основою його прози були не міські протиріччя, а проблеми села

У повісті “Василь і Василиса” основним предметом зображення є розкриття

сутності сільського життя, відносин, що складаються між односільчанами. Основною проблемою коштує питання не світового масштабу, а повсякденні соціальні відносини між людьми. Автор намагається показати на прикладі головних героїв моральну проблему душі всього селянства встране.

Василь – звичайне російське ім’я, що може мати будь-який сільський хлопець. Василиса – ім’я казкове, його можна зустріти в російських народних казках і билинах. Василиса Прекрасна, Василиса-Царівна й т. буд.

Цими споконвіку російськими іменами автор хотів показати, що на їхньому місці можуть бути й інші звичайні люди,

що таких же сіл теж багато.

Знайомство з головною діючою особою починається з рядків: “От уже майже тридцять років Василь живе в коморі, середньому серед трьох, що коштує однією будівлею”. Недарма Распутін наголошує на слово “середній”. Протягом усього твору Василь займає середню позицію: його кинула дружина, але він не пішов, він залишився жити у своїй коморі, але, з іншого боку, і не робив спроб повернутися до неї. Чи правильна ця золота середина?

Про героїн ми довідаємося з початку повести: вона нікому не довіряє й робить всю роботу сама, пізно лягає й рано встає, вона вірить у Бога й увесь час зітхає: “Подихи в неї мають безліч відтінків – від радості й подиву до болю й страждань”. Весь її день розписаний не по годинниках, а по самоварах: “Перший самовар, другий, третій…” Причиною її конфлікту із чоловіком була втрата дитини, у якій був винуватий п’яний Василь. Уже тридцять років вони живуть у сусідніх будинках, щодня бачаться, але між ними загублена ланка взаєморозуміння: “Начебто не бачать один одного… і тільки кожний з них знає про присутність іншого”.

Сполучним елементом між ними автор ставить їхнього сина Петра. Петро – “середнє” між матір’ю й батьком. Він не любить тайгу, як Василь, мати називає його “отиком”, хоча він і не є непоправним ледарем. Він поставлений зв’язним компонентом між батьками

Переломним епізодом у сюжеті й у взаєминах Василя й Василиси письменник робить весілля Василя на приїжджої швейке Олександрі. Саме вона стає тим каталізатором, що діє на Василисин характер. Це й підтверджує суєта, що коли затрималася Олександра натикається на Василису. У цьому епізоді Распутін розкриває пік розжарення страстей. Василиса, упевнена у своїх силах, зненацька одержує відповідь, що приголомшує її: “Хочеш вижити мене?

Не вийде! Однаково він з тобою жити не буде… Він мій! Ти йому не потрібна, не потрібна, не потрібна!” Після цих слів іде розв’язка: “Василиса сторопіла… стала почувати себе винуватої”.

Героїня замислюється, а чи права вона була? Потрібно чи їй це було?

Не випадково автор закінчує свій добуток сценою прощання. Адже Василиса вірить у Бога, і за законами християнства вона повинна чоловіка простити. Усвідомивши, що він наробив, зрозумівши свою провину, він розуміє стан Василиси. А зрозумівши її, йому вже нема чого робити на цьому світлі, і він умирає

Распутін уміло використовує монологи героїв для більше повного розкриття їхніх образів і метаморфоз, що происшли за увесь час повести. Наприклад, Василиса на початку повести звертається із сином ласкаво, по-материнському, ближче до кінця, коли Петро приймає сторону батька і його нової дружини, Василиса ставиться до нього неласкаво, знервовано. Василь говорить синові, щоб він не продавав рушницю, щоб про нього залишилася пам’ять, отже, він уважає, що гідно того, щоб про нього згадували. Письменник показує, як у Село прийшли нові часи, нові можливості, а вона живе по старих законах

При читанні повести мені відразу ж згадався “співак російської землі” С. А. Єсенін. Хоча їх і розділяє піввіковий період, але обоє автора розповідають про долю села. В образі Василиси я довідався Катерину з “Грози”.

Але тільки якщо Катерина бореться з “домостроївським” суспільством Кабанихи, те Василиса збирає в собі бунтарський дух всіх селянських дружин, пригноблених беззаконням системи. Хоча ця повість і неактуальна в сьогоднішній час, але однаково вона залишить свій слід в історії росіянці літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір по повісті В. Г. Распутіна “Василь і Василиса”