Твір-роздум: “Брехня – рідна сестра страху”
Таке поняття, як брехня – досить складне, але у будь-якому випадку це явище вважається пороком и майже ніколи не має виправдань. Але брехня все ж таки потрібна людству, бо в іншому разі вона б уже давно щезла з лиця Землі.
Іноді кажуть: “Брехня на благо чи рятування”, але дійсно це так чи можна все ж таки обійтися без неї? Щодо мене, то я вважаю, що брехня однозначно є ділом недобрим. Адже коли людина бреше, незважаючи з причин і обставин, вона вводить людей в оману.
Може вона хоче просто щось скрити від сторонніх, а можливо просто хоче
Як мінімум, ця людина до мене байдужа.
Існує така собі “брехня на благо” або “брехня заради порятунку”. Та я вважаю це лише виправданням і допускаю таку брехню у самих крайніх випадках. Люди іноді не говорять правди, щоб
Наприклад, хворому можуть не сказати, що його хвороба смертельна. В цьому випадку він отримає додаткові сподівання на порятунок і обов’язково проживе довше. Або комусь не кажуть про неприємність і заспокоюють людину, виграючи час для того, щоб підготувати її до поганої звістки.
Нажаль, така брехня залишається брехнею та існує велика вірогідність того, що вона швидко розкриється і той, хто брехав і цим прагнув зробити іншому лише краще, опиниться в неприємному положенні і буде вважатися брехуном. Людина все одно буде відчувати недобре, мучитися і страждати. А потім все-таки дізнається правди, і, хто його знає, чи не краще було все сказати їй відразу!
Єдиний варіант “брехні на благо або заради порятунку”, який визнаю особисто я – це промовчати там, де дійсно говорити не можна. Але це вже і не брехня, бо інформацію ми не перебріхуємо, а просто замовчуємо. Наприклад, промовчати можна у випадку небезпеки і тим самим уникнути паніки.
Або промовчати можна заради того, щоб не завдати глибокої сердечної рани. Недарма кажуть, що іноді “Мовчання – золото”. Але ні в якому разі не слід брехати, щоб потім не складати, щоб не потім придумувати подальшу брехню і не перекручувати те, що хочеш сказати.
Не люблю я і тих людей, які брехню не вважають чимось неприроднім і брешуть не заради якоїсь мети, а, скоріше, за звичкою. Я деяких таких людей добре знаю, навіть з деякими дружив. Але дружба ця була недовгою, бо з ними можна спілкуватися, але ні в якому випадку неможна дружити і вести спільні справи, бо обов’язково потрапиш у якусь халепу. Іноді замислюєшся над тим, що ж штовхає таких людей до брехні? Може, багата фантазія? А може прагнення самоствердитися?
Не можу на це точно відповісти, але я впевнений, що такими ці люди залишаться до кінця свого життя і навряд чи зміняться у кращу сторону. І при цьому їм хоч би що! Втративши одних друзів, вони тут же заводять інших, досить часто таких же брехунів, як і вони самі. А потім ці люди щиро не розуміють, чому потрапляють в неприємності, чому з ними уникають спілкування люди.
Сьогодні нікого не здивуєш тим, що дуже часто брешуть публічні люди. Але й тут брехня має особливі риси. Найчастіше вона полягає в невиконанні обіцянок, на тому все й закінчується.
Наприклад, деякі політики брешуть прямо з трибуни, маніпулюючи громадською думкою. У цьому випадку брехня містить частину правди, але не повністю їй відповідає. Та й засоби масової інформації іноді не далеко відходять від політики, приховуючи від нас важливу інформацію. І я вважаю, що таке перекручення або замовчення не іде людям на благо, а являє собою повноцінну брехню.
Досить часто брехня стає рідною сестрою страху. Наприклад, брешуть діти у дитсадочку, щоб не бути наказаними за якусь недозволену забавку, брешуть школярі, які отримують погані відмітки і не хочуть розповідати про це своїм батькам, брешуть і доросли, які чинять погані поступки або навіть злочини, бо бояться бути покарами за законом. Але існує стародавнє прислів’я, яке досить точно говорить про брехню: “Скільки мотузці не витися, а кінець буде”, тобто все одно правда коли-небудь виявиться, будь то “правда на благо”, “правда заради порятунку” або “правда зо страху”.
Я сам іноді користувався брехнею, але зараз намагаюся робити це якомога менше. Просто є такі люди, які не хочуть чути правди. Їм, як кажуть, хоч кіл на голові теши, а вони все одно стоять на своїй помилковій думці. Є, звичайно, й інші – вони відразу погрожують покаранням за неправду. Та брехня у них найчастіше проходить “на ура”.
А ще я не хочу брехати тому, що кажучи одно, а думаючи інше, я вже не буду собою. Я не зможу виразити себе таким, який я є справді. А робити з себе когось іншого мені нецікаво та і не бачу я в цьому сенсу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)