Твір роздум На все життя

У парку – високі гірки і вузькі стежки. Кататись тут треба вміло, так і дивись: або в кучугуру звалишся, або об дерево розіб’єшся. Та Валерика це не лякало. Він сміливо спускався з гір, вивертався між дерев, як білка. Розчервонілий і щасливий, він гасав по парку.

Зривався вниз і стрімголов поміж. дерев мчав, аж вітер шумів у вухах. Справді лижі слухалися його руху, а пухкий сніг немов розступався перед хлопцем. Інколи гілки дерев боляче били по обличчю, але хіба на це треба було звертати увагу? Якщо вже він забув і за книжки, і за домашнє завдання,

то чи слід звертати увагу на якусь там гілку?

Валерик вихором мчався поміж дерев, ще й палицями відштовхувався. Він наперед бачив кожне дерево, обминав його, спрямовуючи лижі в білі просвіти. І раптом мало не налетів на гранітний постамент. На невеликій галявині Валерик швидко обернувся, підняв вище голову і побачив вгорі постать хлопчика. Такий знайомий, у гімназичній куртці, сидів на лаві, тримаючи в руках розгорнуту книгу, Володя Ульянов і задумливо дивився в парк.

Валерик, мов зачарований, стояв перед скульптурою. Він не міг відірвати очей від рідної постаті юного Леніна. Ленін сидів над розкритою книжкою

і думав.

Можливо, то він так старанно виконував домашнє завдання? Валерик раптом пригадав, як розповідалося в книжці про юного Ілліча: “Володя завжди перш за все готував уроки…”

Валерику стало соромно. Як же це він міг так, не виконавши завдання, на лижах кататися? А ще піо” нер, ленінець. Хіба ж можна ленінцем бути один день чи місяць?

Ленінцем стають на все життя. Валерик швидко зняв з ніг лижі, зв’язав їх докупи і закинув на плечі. Тільки тепер відчув себе вільніше,

Він негайно піде додому і насамперед виконає домашнє завдання. Ще раз пильно заглянув Іллічеві в очі. йому раптом здалося, що Володя Ульянов посміхнувся до нього і підбадьорив: “Правильно, Валерику…. Треба вчитись… вчитись і вчитись…

Запам’ятай це на все життя”.

Валерик відриває зачарований погляд від дорогої скульптури і повільно рушає з парку. Глухо гомонять дерева, дзвінко лунають дитячі голоси. Та нічого не чує Валерик.

Для нього на весь світ звучать одні слова: – Буду таким усе життя! Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір роздум На все життя