Твір-роздум: “Нам пора для України жити”
На мій погляд, громадянин – це, насамперед, людина небайдужа, яка знає, любить та цінує культурну спадщину своїх предків. Такій людині боляче через те, що зруйнований палац, побудований видатним архітектором минулого, підірваний пам’ятник, осквернений монастир. Я впевнений, що без минулого немає сьогодення і майбутнього.
Ми не повинні бути людьми, що не пам’ятають спорідненості.
На мій погляд, безпам’ятство – злочин по відношенню до історичної та культурної спадщини України. Адже держава сильна не тільки своєї військовою
Як же виховувати справжніх громадян своєї країни? Потрібно не закликати до патріотизму, а прищеплювати його з дитинства, починаючи з малого: любові до сім’ї, місця народження, дому. Ключем же до поваги, розуміння справжніх цінностей,
Витоки його – у повазі, трепетному ставленні до місця, де народився, виріс, до отчого дому, людей, які виховали тебе, в пам’яті про предків.
Ще в дитинстві кожен з нас повинен почати вивчати історію Вітчизни, щоб наповнюватися гордістю за своїх предків. Тоді не буде у нас кинутих історичних споруд, старіючих стародавніх пам’ятників, напівзруйнованих будівель великих архітекторів минулого, забутих книг і вмираючих народних ремесел. Не знаючи минулого, не можна любити теперішнє, а тим паче думати про майбутнє.
“Дерево сильне корінням”, – стверджує прислів’я. Наше коріння – це наше минуле, історія та національна культура. Без них дерево не може жити, вони тримають його в грунті і живлять.
Не знаючи або забуваючи свою велику історію, культуру, ми можемо втратити національну гідність, національну самобутність. Той, хто не цінує культури своєї країни, не зможе поважати великі досягнення інших народів, швидше за все, почне поклонятися другосортному, доморощеному або чужоземному, зможе сприймати тільки масову культуру. Як правило, людина, вихована поза традицій власної культури, не має майбутнього, яку б країну для проживання вона не вибрала.
Така людина не може бути патріотом своєї Батьківщини, адже вона байдужа до її сучасного життя, її не турбує і майбутнє.
Кризи і потрясіння – важкі уроки історії, але їх необхідно засвоїти, щоб не повторити знову. Ми повинні завжди пам’ятати про своє коріння, яким ми можемо пишатися. Історія часто дає відповіді на найгостріші питання сучасності, культурні традиції живлять грунт для народження нових талантів і геніїв. Досягнення наших предків вселяють надію, що і наш власний труд приведе країну до довгоочікуваного процвітання, отже треба і нам почати жити не для себе, а для України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)