Твір роздум Незабутня зустріч

Важкі часи ліхоліття. Окупований фашистами, але нездоланний Київ продовжує боротьбу. Серед військовополонених Сирецького концтабору був і дванадцятилітній Льоня Ніколаєв. Неодлоразово він пробирався вночі до ворожого продовольчого складу і приносив знесиленим воїнам продукти. Та одного разу фашисти спіймали відважного хлопчика.

Льоню били довго й нещадно, а потім придумали страшну кару. Нелюди розрізали йому руку, посипали рану сіллю й прив’язали до стовпа на майдані. А потім оголосили в’язням: хто підійде і допоможе, буде повішений.

Довго

кричав Льоня від страшного болю. Сіль роз’їдала рану, і він час від часу втрачав свідомість. Якось отямившись після нетривалого забуття, хлопчик побачив перед собою виснаженого юнака.

– Тримайся, хлопче. Я зараз промию тобі рану,- прошепотів той. – – Вас же повісять. Не треба.

– Вовків боятись – у ліс не ходити,- посміхнувся в’язень.

За кілька хвилин юнак промив рану, перев’язав її і непомітно зник. Вже пізніше хлопчик дізнався, що звали його рятівника Федір Завертанний, але так більше і не бачив його. А Льоню фашисти вранці знову перевели в барак. Минуло сорок років.

Червоні

слідопити м. Бровари Київської області вирішили розшукати героїв описаної історії. І цей день настав.

– Сьогодні у нас в гостях колишній в’язень Сирецького концтабору, нині передовий екскаваторник столиці України Леонід Михайлович Ніколаєв,- ого лосив ведучий зльоту. Бурхливими оплесками зустрічають присутні в залі високого, міцного чоловіка. – Все життя я намагався знайти свого рятівника,- почав схвильовано Леонід Михайлович.

– Це була мужня, добра людина. Шкода, що так і не довелося нам зустрітися. – Шановний Леоніде Михайловичу,- звернувся до нього хлопчик-ведучий.-

Червоним слідопитам нашого міста після багаторічного пошуку вдалося знайти Федора Завертанного. Федоре Степановичу, вийдіть, будь ласка, на сцену. Описати це словами неможливо.

Двоє літніх людей, обійнявшись, стояли на сцені і не приховували сліз, Сліз радості і вдячності.

Не менш схвильованими були й червоні слідопити. Вони теж раділи незвичайній зустрічі. Саме зараз хлопчики й дівчатка особливо гостро відчули важливість своєї роботи.

І нехай пошук – справа забарна, копітка. Але заради того, щоб допомогти людям зустрітися через десятиліття, варто ним займатися!

Собор як символ духовної краси людини у романі О. Гончара “Собор”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір роздум Незабутня зустріч