“У чому трагедія Гамлета?” за твором В. Шекспіра “Гамлет”
Ів
Час, коли створювалося велике творіння Шекспіра – трагедія “Гамлет”, припало на початок XVII століття. Це був час епохи Відродження, епохи культурно-історичного підйому. У цей період розвивалися науки, відбувалися великі відкриття.
Все це вселяло в людей віру в безмежні можливості людського розуму, створювало абсолютно новий ідеал особистості, переконання в гідності людини, ім’я якого – Homo Sapiens. І отримала свою назву філософія Відродження – гуманізм.
Розбуджена свідомість прогресивно налаштованих людей штовхало
Тому основна тема трагедії Шекспіра – зіткнення шляхетної особистості, героя-гуманіста зі світом зла і несправедливості.
У трагедії зображено, як Гамлет спочатку викриває лицемірство коронованого злочинця, а потім і мститься йому за смерть батька. Але це тільки зовнішні події п’єси. Шекспір??малює складні і важкі роздуми шляхетної людини про природу зла,
Автор вибирає в герої виняткову людину, яка знаходить в собі сили кинути виклик всьому несправедливому світу і вести з ним до останнього подиху героїчну боротьбу. Людину, яка постає як творець своєї долі, від дій якої все залежить, зокрема, спосіб мислення і почуттів, що, у свою чергу, кореняться в умовах реального життя.
Гамлет – типовий інтелігент того часу, який здобув освіту в одному з найбільш передових університетів. Він найбільш повно увібрав в себе прогресивні настрої буржуазної молоді. Його серце наповнене любов’ю до життя, святою вірою в людину – він “вінець всього живого”.
Однак повернувшись додому, він переконується, що реальний світ зовсім не схожий на світ, створений в його мріях. “Нікчемним, плоским і тупим” бачиться герою світло.
“Як невиполотий сад,
Дай волю травам – заросте бур’яном.
З такою ж безроздільністю весь світ
Заполонили грубі зачатки”.
Дивні обставини смерті батька, несподівано швидке заміжжя матері, зрада друзів – все це ще більше підсилює трагедію Гамлета. Він болісно усвідомлює, що “Данія – в’язниця”, “весь світ – в’язниця”, “століття вивихнуте”. Але свідомість героя, свідомість людини-гуманіста говорить йому про те, що і на ньому лежить частка відповідальності за зіпсованість суспільства. Він бере на себе роль рятівника світу.
Але чи може людина самотужки “вправити” вивихнуте століття? Гамлет розуміє, що ні. У цьому весь сенс коливань героя, його сумнівів.
Він приймає рішення помститися за смерть батька, і все навколо “квапить прискорити помста”, адже “що значить людина, коли її заповітні бажання – їжа та сон?”. Але суперечності цілого століття не розв’яжуться зі смертю однієї незначної людини. Порочність світу прийняла більш широкі масштаби. Саме це приводить героя до песимізму, саме в цьому його головна трагедія.
Він самотній у своєму прагненні змінити світ, і в цій самоті – безсилий.
Гамлет докоряє себе за нерішучість, тому що “у безплідді розумового тупика гинуть задуми, що спочатку обіцяли успіх”. Страждаючий Гамлет і у своєї коханої Офелії не знаходить ні підтримки, ні розуміння. Світ навколо нього валиться. Його серце “пашить злобою”, і він з соромом дивиться
“На двадцять тисяч приречених,
Готових лягти в могилу, як у ліжко,
За володіння спірною смужкою”.
Великий драматург представив читачам образ справжньої людини, і не тільки того часу, а й усіх часів. Людина кришталевої душі, чистої совісті, Гамлет ставить перед собою не тільки завдання помсти і завдання перебудови суспільства. Він вирішує більш важливу проблему – проблему поведінки людини у світі зла і несправедливості, вказує на особисту відповідальність кожного за недосконалість світу. Вирішення цієї проблеми болісне для героя. Але його роздуми зрештою зміцнюють у ньому свідомість необхідності і неминучості боротьби.
Він встає на цю боротьбу, встає поодинці і гине. Такою трагічною виявляється перемога Гамлета, перемога людського розуму.
Поодинці людина слабка, але Шекспір??у своїй трагедії показав також, що сила, здатна здійснити перелом, існує. Ця сила – народ, який лише потребує вождя, в людині, яка об’єднає і зміцнить цю силу, направивши її по вірному шляху. Але Гамлет не розумів “натовпу”, і він, хоча й міг би очолити цю силу, не робить цього. Ось у чому полягає головна трагедія героя – людини-гуманіста.
Ця трагедія не тільки його особиста, це трагедія історична, вона була характерна для епохи Відродження в цілому.
Великий майстер трагедії, Вільям Шекспір, ??створив геніальний твір, в якому відобразив всі помилки і досягнення цілої епохи, що завершилася розчаруванням, але ці розчарування не торкнулися самої сутності високих ренесансних відкриттів. Ці відкриття зберігаються, передаються культурі наступних поколінь, набуваючи в ній значення вічних ідей і вічних образі. Вічних, тому що і сьогодні ми віримо в їх неминущу гуманістичну цінність і саме з ними ми постійно продовжуємо співвідносити наші судження про світ і людину.
(6 votes, average: 3.67 out of 5)