Українська народна казка – Казка про котика та півника

Був собі котик та півник і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник тільки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить, То котик, було, йдучи, наказує: – Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав. – добре, добре,- каже півник; засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й промовляє: – Ходи, ходи, півнику, до мене: що у мене золота пшениця, медяна водиця. А півник

їй: – То-ток, то-ток, не велів коток! Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем.

Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник: – Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.

Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить: – Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене! Котик поки почув, поки завернув (далеко був), то вже

й опізнився лиску догнати. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.

А в лисиці було чотири дочки та один син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти. – Глядіть же,- наказала,- нікого не пускайте.

Та й пішла. А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує: – Ой у лиски, в лиски новий двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися,

Чи хороше граю! От найстарша лисичівна не стерпіла та й каже до менших: – Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає? Тільки що вийшла, а котик її цок у лобок та в торбу. А сам знов грає: – Ой у лиски, в лиски новий двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися,

Чи хороше граю. Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в торбу та й знов приспівує: – Ой у лиски, в лиски новий двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися, Чи хороше граю.

Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються. – Піду,- каже,- позаганяю, а то мати прийде, битиме. Та й пішов з хати.

От котик і його цок у лобок та в торбу. А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов півника, розв’язав: взяли вони удвох усю лисиччину страву, поїли, горщика з окропом вивернули, горш-ки-миски побили, а самі втекли додому. Та вже потім півник довіку слухав котика.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Українська народна казка – Казка про котика та півника