Українська народна казка – Котик

Не знаю, в якомусь-то царстві жив собі чоловік, а в нього було три сини. От як умер батько, зостався їм спадок: млин, хлів і кіт. – Нум,- кажуть брати,- будемо ділитися.

– Нум. От і поділилися. Старший собі узяв млин, середульший – хлів, а найменшому дали кота: – Ти,- кажуть,- малий, тобі небагато треба! Почув це молодший брат і почав тихенько плакати, а кіт лежить на комині та й промовляє лагідно до нього: – Пане мій милий, пане мій любий! Чого ти плачеш?

– Як же,- відповідає хазяїн,- мені не плакати, що тільки один ти мені дістався?.. А

що ж я з тебе матиму? Котик йому каже: – Не плач, мій пане, дай мені мішка, я піду, хліба дістану тобі і собі. Узяв кіт мішка, набрав капустяного листя, пішов у хлів та й поклав там, де кролі водилися, а сам сів, стереже.

То це прийде кролик, улізе в мішок, а кіт тоді з-за куща вискакує, зав’язує мішка і несе до царя. – Кланяється тобі, царю,- каже котик,- пан Запічанський і надсилає тобі дарунок! Цар радіє, дякує гарно і велить насипати в мішок хліба. Ще й грошей дає. От котик приносить зерно, мелють його з хазяїном у братовому млині,- і мають вже хліб на обід.

Середульший брат якось довідався, що котик у його хліві кролів

ловить, та й каже: – Слухай, брате, не пускай свого кота до мене у хлів, а то – тільки ти його й бачив. Капосний звірюка, половину кролів подавив. Пан Запічанський лежить собі на печі та й плаче, а котик і підгледів: – Пане мій милий, пане мій любий, чого ти плачеш? – Як же мені не плакати,- відповідає той,- якщо казав мій брат, що тебе вб’є, бо ловиш у його хліві кролів… – Не плач, заспокойся,- мовить кіт,- усе буде гаразд!

От котик довідався, що цар зі своєю дочкою гулятиме біля річки. Прибігає додому та й каже: – Пане мій милий, пане мій любий, ходім до річки! – Чого?

– Та ходім! Тобі не знать чого, а ходім! Та роби те, що я тобі скажу: буде добре тобі і мені. Прийшли до річки. Коли дивляться – і цар іде з дочкою.

Котик і каже: – Пане мій милий, пане мій любий, скидай сорочку та скачи у воду і кричи: “Рятуйте, хто в Бога вірує!” Брат молодший сорочку з себе – тау воду. “Рятуйте! – кричить.- Рятуйте, хто в Бога вірує!” Цар і почув. А котик підбігає до нього та й каже: – То пана Запічанського розбійники обідрали і у воду вкинули… Не дай, царю, йому загинути! – Ой, лишенько,- скрикнула царівна – це того пана Запічанського, що присилав нам тих гарних кроликів?!

Того самого, царівно! – каже хитрий кіт. Цар як гукне до слугів. Назбігалось народу, рибалок, невід закинули і витягли бідолаху. Царівна й просить батька: – Візьміть, тату, пана Запічанського у палац, він такий добрий і славний!

Цар посадовив молодшого брата поруч себе. У палаці його вдягли, причепурили… І царівні він так уподобався, що й поженили їх через кілька днів. І панові було добре, і хитрому котові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Українська народна казка – Котик