Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками (“Зажурилась Україна”, “Та, ой, як крикнув жекозак Сірко”)
УРОК 2
Тема. Українські історичні пісні. Пісні про звитяжну боротьбу козаків з турецько-татарськими нападниками (“Зажурилась Україна”, “Та, ой, як крикнув же козак Сірко”).
Мета: пригадати історичні відомості про часи козаччини, змальовані в піснях, розповідати про національних героїв, які зображені в них, визначати провідні мотиви пісень; формувати вміння виразно й вдумливо читати тексти, створювати уявні словесні картини; виховувати шану до історичного минулого. Обладнання: карта України часів козаччини, репродукції картин
Міжпредметні Зв’язки: історія України: часи козаччини, національно-визвольної боротьби; образотворче мистецтво: І. Айвазовський, “Комиші на Дніпрі”.
Епіграф.
Пісні малоросійські можуть цілком називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і… завжди відповідають тодішньому стану почуттів.
Микола Гоголь
Хід уроку
І. Мобілізація уваги учнів. Актуалізація опорних знань.
1. Виразне читання вірша Клавдії Рошко “Рідна пісня”.
Пісне рідна! Ти моя утіха,
Ти приносиш радість
Теплим вітром розвіваєш лихо,
Смуток і журбу на чужині.
Часом слухаю тебе, завмерши,
І нестримні сльози марять зір,
Наче іскри, радість серце креше,
Як лунає пісня-богатир.
Враз крізь темні хмари сонце сяє,
Ясний промінь скаче, мов в танку,
Цілий світ тоді немов співає
Мого краю пісню гомінку.
І крізь сльози я тобі співаю,
Забуваю долі злі часи,
В чужині вітчизну відчуваю:
В зорях, в травах, в крапельках роси.
Рідна пісне! Ти моя утіхо,
Ти приносиш радість в мої дні,
Теплим вітром розвіваєш лихо,
Смуток і журбу на чужині.
2. Фронтальна бесіда:
– Про який із видів усної народної творчості йдеться у вірші?
– Який твір називається народною піснею? Назвіть особливості цього виду фольклору.
– Пригадайте, на які підвиди (жанри) поділяються пісні. Які з них ви вивчали у попередніх класах? Наведіть приклади.
II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Пояснення вчителя.
Співучий і талановитий український народ у піснях розповідав не лише про своє нелегке життя, власні традиції та обряди. Впродовж багатьох віків народні пісні були для українців і щирим та правдивим підручником з історії. Минав час, події відходили у минуле, йшли у небуття їх учасники, а пісні зберігалися в пам’яті народній, передавалися з уст в уста, від покоління до покоління.
Вони пробуджували національну свідомість та гідність українців, розповідаючи про славних козацьких полковників та гетьманів, про героїчні подвиги запорожців, про народних месників і січових стрільців.
Пісні, в яких зображено важливі події минулого та видатних історичних осіб, називаються історичними.
За тематикою зображення історичні пісні поділяються на три основні види:
А) про звитяжну боротьбу козаків проти татаро-турецького поневолення (“За річкою вогні горять”, “Зажурилась Україна”, “Та, ой, як крикнув же козак Сірко”);
Б) про події народно-визвольної війни проти панської Польщі (1648-1654) та героїв цієї війни (“Чи не той то Хміль”, “Ой послав Бог Хмельницького”, “Ой Морозе, Морозенку”);
В) про народних месників та їх боротьбу проти соціального та національного гніту (“Ой попід гай зелененький” – про Олексу Довбуша; “Максим козак Залізняк”; “Ой наварили ляхи пива” – про Івана Гонту; “За Сибіром сонце сходить” – про Устима Кармалюка; “Світ великий, край далекий, та ніде прожити” – про зруйнування Катериною II Запорізької Січі; “Летить галка через балку” – про останнього кошового Петра Калнишевського тощо).
2. Прослуховування у фонозапису та виразне читання пісні “Зажурилась Україна”.
(Перед читанням учитель проведе словникову роботу, пояснить значення діалектизмів та застарілих слів, зокрема:
Гринджоли – сани, санчата;
Закоулок – провулок; тут: за рогом, в засідці;
Оружина – зброя).
3. Бесіда за питаннями:
– Про які історичні часи розповідається у пісні?
– Яким настроєм вона пройнята? Чому?
– Яка картина постає з перших рядків твору? Якими засобами її змальовано?
– З ким порівнюється у пісні Україна? Опишіть, яким ви уявляєте цей образ.
– Знайдіть у тексті й процитуйте рядки, в яких звучить заклик до боротьби з турецько-татарськими завойовниками. До кого звернений цей заклик?
– Про що свідчить вживання у тексті особових займенників “я” і “ти”, а також звертання “пане-брате”?
– Що вам відомо про боротьбу українців з турками і татарами з уроків історії? Чи знаєте ви, як зароджувалося козацтво?
(Історична довідка. “1482 року Менглі-Гірей здобув Київ, знищив його околиці, пограбував київські церкви. І після цього татари кілька разів спустошували землі України: Київщину, Поділля, Волинь, Галичину. До них приєднувалися й турки: грабували, забирали людей у неволю. Народ, не маючи з боку влади оборони, тікав у поліські ліси й болота, на Лівобережжя, в пониззя Дніпра.
Настало цілковите спустошення. Здичавілу і спустошену Наддніпрянщину прозвали “Диким Полем”.
Знову його почали заселяти люди-втікачі від панської сваволі. Вони будували там житло, обирали отаманів і запасалися зброєю. Татари почали називати їх козаками.
Польські магнати були дуже налякані тим, що можуть зовсім залишитися без кріпаків. Тому втікачі на Дике Поле жорстоко каралися. У поборовому універсалі Стефана Баторія від 4 січня 1580 року читаємо: “За спільною угодою усіх станів сейму постановляємо, щоб неосілих свавільних людей простого стану, які порушують мирні угоди… старости, князі, пани і шляхта виловлювали у своїх староствах і карали смертю…”
Однак народ продовжував тікати на Дике Поле. Сила козацька зростала”
(За Ф. Кейдою).
4. Виразне читання тексту пісні “Та, ой, як крикнув же козак Сірко” та бесіда за питаннями:
– Кого звеличує народ у цій пісні? Що ви знаєте про цього отамана Запорозького війська?
(Матеріал для вчителя. Іван Дмитрович Сірко – особлива постать в історії України.
За свій незвично довгий вік – як на козака, що ціле життя те й робив, що воював – він зазнав усього: злетів, занепадів, зрад, захоплень, розчарувань, почуттів щирої приязні і лютої ворожнечі, скидав і садовив на трон гетьманів, і сам прагнув стати гетьманом. Ще за життя він став легендою козацтва, його подвиги описано у багатьох піснях і думах. І козаки, і вороги Сірка мали його собі за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі, що може підпорядкувати собі оточення і навіть вміє замовляти рани. Бо Сірко й справді виходив живим та неушкодженим з таких ситуацій, в яких інші могли б тільки загинути. Недарма татари прозвали його “урус-шайтаном”, тобто “руським чортом”, боялися і разом з тим дуже поважали.
Турецький султан, що постійно потерпав від нападів Сірка, навіть видав ферман молитися в мечетях про його смерть. І хоча цей легендарний кошовий був нещадним до ворогів, але разом з тим він відзначався великодушністю до переможених або слабких противників, не прагнув власної здобичі – трофеїв. Для козаків він завжди був прикладом самовідданості, відваги, хоробрості і винахідливості. Всі: і вороги, і друзі – поважали його високу військову майстерність.
Дослідники одностайні в тому, що Іван Дмитрович Сірко народився в Мерефі (місто поблизу Харкова). Походив з давнього козацького роду. Дата народження Сірка й досі залишається загадкою, але з легенди відомо, що він з’явився на світ з зубами, і тільки-но повивальниця піднесла його до столу, він схопив пиріг з начинкою, що там лежав, і з’їв його.
Це було знаком того, що все життя він гризтиме ворогів.
Про ранній період життя Івана Сірка відомо дуже мало. Козакувати Сірко почав ще з юності. Служив у реєстрі, не раз був у походах. В ті тяжкі часи Сіркові не довелося навчатися у школі, і тому він залишився неписьменним на все життя.
У Мерефі він мав хату з обійстям, а неподалік містечка – невеликий хутір. Сам господарством майже не займався і все життя козакував, служив Україні, захищав від численних ворогів, ходив походами на Крим, Туреччину, Річ Посполиту. Під час одного з татарських наскоків на Слобожанщину хутір Сірка зазнав руйнувань, і його дружина з дітьми залишилися без притулку. Ось що про Сіркову родину оповідає пісня:
В городі Марефі жила вдова,
Старенька-жона,
Сірчиха-Іваниха.
Вона сім літ пробувала,
Сірка Івана в очі не видала,
Тільки двох синів мала:
Першого сина – Сірченка Петра,
Другого сина – Сірченка Романа,
Вона їх до зросту держала,
Іще од них слави-пам’яті по смерті сподівала.
Як став Сірченко Петро виростати,
Став свою мати стареньку питати:
“Мати ж моя, старая жоно,
Скільки я в тебе перебуваю,
Отця свого, Сірка Івана, в очі не видаю.
Нехай би я міг знати,
Де свого отця, Сірка Івана, шукати”.
Вдова стара промовляла:
“Пішов твій отець до стародавнього
Тору пробувати…”
Про Сірка також відомо, що він мав двох зятів: першого звали Іван Сербін – він був козаком з Лівобережжя, а другого – Іван Артемов – козак Харківського полку.
На політичну арену Іван Сірко виходить навесні 1645 року під час Тридцятилітньої війни у Франції, у місті Фонтенбло, під Парижем. У Францію він потрапив разом з Хмельницьким і набраним ним загоном добровольців. Спочатку вони брали участь у переговорах з представниками французького уряду про військову допомогу, а потім допомагали Франції у війні.
Участь Богдана Хмельницького у боях сумнівна, проте Сірко згадується у французьких літописах дуже чітко.
Спочатку козаків з Гданська привезли кораблями у Кале, а потім вони брали участь у Тридцятилітній війні. Проте існує цікава версія, що дорогою до Кале козаки під командуванням Івана Сірка, минаючи захоплений іспанцями Дюнкерк, не тільки відбили напад іспанських сторожовиків, а й підпорядкували кількох з них собі, а відтак і вдерлися з новою силою до порту. Іспанців це так налякало, що вони поховалися до фортеці. Але й фортецю козаки здобули – нічним штурмом з моря.
Іван Сірко також брав активну участь у Визвольній війні (1648- 1654 pp.) У період 1658-1660 pp. його обрали Вінницьким (Кальницьким) полковником. Рішуче відкинувши ідею єднання України з Росією, Сірко приєднався до числа тих, хто відмовився давати присягу російському цареві і, таким чином, став на бік опозиції. На знак протесту проти Переяславської угоди він склав свої повноваження і повернувся на Січ.
У 1660 р., за гетьманування Брюховецького, Сірко стає кошовим отаманом.
Отаманство Сірка на Січі було непостійним. Поки в Україні тривала громадянська руїна, його кілька разів обирали кошовим і відбирали булаву. Але навіть коли він кошовим на Січі не був, то це не позбавляло його пошани запорожців.
У 1667 р, кошовим був не Сірко, а Іван Ріг, але це не завадило Сіркові зібрати великий загін козаків і повести його на Крим. Козаки дійшли до Кафи, захопили велику кількість полонених, визволили 2000 татарських бранців. Цьому сприяв вищезгаданий розгром хана під Перекопом.
Після цієї битви Крим вже не був здатним ні на який опір.
Якби Сірко мав більшу армію, то зміг би раз і назавжди звільнити Крим від татар. Але вся українська армія тоді витрачалася на міжусобну гризню між гетьманами.
Тим часом турецький султан не зрікся наміру зруйнувати Січ. Спорядивши велике військо, він був настільки певен власної перемоги, що навіть попередив про це Сірка, запропонувавши йому і всім козакам здатися на його милість. Відповідь козаків відома в історії як “Лист запорозьких козаків турецькому султану”, Мухаммедові IV.
У цьому листі козаки відкрито глузують з зарозумілості і чванькуватості султана.
Останній виступ Сірка на оборону рідної землі відбувся у 1679 році, коли з пониззя Дніпра раптом вигулькнуло військо турецького султана під командуванням Кара-Мухаммеда-паші. Сірко вивів військо з Січі і підготувався відбивати наступ разом з царським загоном. Але до цієї битви, останньої битви Сірка, так і не дійшлося: паші стало здорового глузду повернутися назад у Крим.
Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв! Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, не раз брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси.
А помер полковник Іван Сірко мирно, на власній пасіці, поблизу містечка Грушівки: кошовий отаман, що все своє життя провів у війнах та походах, віддав Богу душу тихої серпневої днини… За свідченням писаря Биховця, Сірко ще за життя наказав зробити йому домовину, і час від часу лягав у неї, ніби пробуючи, чи зручно буде лежати. А ось що про його смерть оповідає легенда:
“… Як помирав кошовий Сірко, то казав запорожцям: “Хто з вас, хлопці, могилу мою поливатиме до схід сонця, той буде знати стільки, скільки й я… А як буде велика потуга на ворога, то нехай хоч мою руку одкопають та несуть поперед війська, і неприятель сам себе порубає! А як пройде сім год, то ви одкопайте мене і покладіть мою руку мені в мою труну…”
Могила Сірка, що знаходилася на правому березі Дніпра поблизу с. Капулівки (Нікопольський район на Дніпропетровщині), опинилася під загрозою затоплення водами Каховського водосховища, тому 1967 року прах перепоховали на Бабиній могилі біля Капулівки. Там встановлено старий камінь з написом, а вище поставлено погруддя. На гранітній плиті викарбувано новий сучасний напис: “Тут похований кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко 1680 року”),
– Яким постає Іван Сірко у пісні?
– Які порівняння вживає народ для кращого висвітлення образу свого улюбленця?
– Знайдіть у тексті і зачитайте вислови, що повторюються. Які ще характерні риси народних пісень можна виокремити у творі “Та, ой, як крикнув же козак Сірко”?
– Визначіть римо-ритмічні особливості пісні.
– Якою, на вашу думку, є її мелодія: веселою, сумовитою, бадьорою, урочистою тощо? Аргументуйте свою відповідь.
5. Творче завдання.
– Битву Івана Сірка з татарами в пісні не описано, проте з тексту зрозуміло, що вона обов’язково закінчиться перемогою козаків. Поміркуйте, звідки виникає у читача чи слухача пісні така впевненість. Спробуйте продовжити текст пісні.
III. Підбиття підсумків.
IV. Домашнє завдання.
Навчіться виразно і вдумливо читати тексти пісень “Зажурилась Україна” і “Та, ой, як крикнув же козак Сірко”, намалюйте до них ілюстрації.