Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки – Олена Акульшина
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки
…Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надіх таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
” Contra spem spero “
Леся Українка… Ніжна, але така сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, чи не єдина українська поетеса, ім’я якої широко відоме не тільки в рідній землі, а й у всьому світі. Не дарма І. Франко писав після появи першої збірки її віршів:
Я вважаю, що ці слова справделиві й у наш час, бо в усіх творах Л. Українки на першому плані завжди постає мужність та оптимізм, віра в себе та у свою країну. Найбільше вражає те, що ці полум’яні слова звучать з уст жінки, до того ж, тяжко хворої, яка все життя боролася з власною недугою та знаходила в собі сили и потребу боротися за щастя всіх людей. Саме тому її поезія з часом набуває ще глибшого змісту, сповнюється спільних міркувань авторки та її читачів.
Важко не погодитися, що найчіткіше
Лірична героїня, в якій легко впізнати саму Лесю, не зважаючи на тяжкий і суворий шлях “на гору круту крем’яную”, прагне не тільки донести до людей своє яскраве й повноцінне бачення світу, а й пробудити в їхніх серцях упевненість у власних силах. Вона звертається до людського сумління, хоче розбудити почуття гідності й гордості, допомогти кожному знайти можливість жити повноцінно, а не існувати “у жалю, в голосінні”. І тоді “квіти зійдуть”, відроджений народ знайде своє щастя, а доля поета ніколи не складається окремо від долі рідної землі.
У той же час поетеса розуміє, що якоюсь мірою повторює шлях героя давньогрецької міфології Сізіфа, який увесь час штовхає на гору камінь, а той однак падає вниз. У такій ситуації можна лише захоплюватися силою духу, яка не дає людині бути безпорадною в морі життєвих труднощів, вона отримує сили “сіять квітки на морозі”, не зупинятися на досягнутому, шукати розв’язання власних і загальнолюдських проблем.
Серед інших творів Л. Українки хотілося б виділити такі поезії: “Слово, чому ти не твердая криця…”, “Хто вам сказав, що я слабка”, “Досвітні вогні” (саме за цей вірш поетесу стали називати дочкою Прометея). Вони співзвучні з девізом “Без надії сподіваюсь!” і далі розкривають почуття й прагнення героїні, її безмежну впевненість не лише у власних силах, а й у результатах спільної праці своїх сучасників і майбутніх поколінь.
Надії поетеси здійснилися: Україна стала вільною державою та ще раз довела, що ніякими репресіями й переслідуваннями не знищити в її громадян любов до свободи, і не останню роль у цьому становленні відіграла поезія Лесі Українки та її власна мужність і сила духу. Отож кожен із нас має сказати самому собі та всьому світові: “Буду жити! Геть, думи сумні!” – і тоді так воно й станеться.