“Уявіть що ви наїзниця у цирку й вам пропонують підготувати номер з конем Шепталом. Які трюки показали б ви глядачам?”
Логічніше було почати твір якимось вступом чи розповіддю при творчий шлях Володимира Дрозда. Але я в початок своєї роботи винесла тезу “Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки”. Ця цитата з твору не дає мені спокою, і я досі не можу вирішити, вірний цей вислів, чи все ж таки треба робити щось інакше.
Ще до того, як ми почали обговорювати повість В. Дрозда “Білий кінь Шептало”, я почула думки про цей твір деяких своїх однокласників. Я була здивована
Шептало – це не просто кінь, це уособлення людської душі, її поневірянь та вагань, її роздумів над одвічним питанням – прагнути волі чи скоритися силам обставин, протестувати чи змиритися. Саме цитата, яку я винесла у початок свого твору, і змусила мене замислитися над цими питаннями, спричинила серйозні і глибокі думки. З цього
А зіткнувшись з цим майже випадково, я вже не можу залишитися осторонь.
Головний герой твору, хоча і досить дивно так говорити про тварину, має непросту душу, сповнену цілком людських вагань та переживань. Наприкінці твору білий кінь Шептало все ж таки повертається до Степана, свого хазяїна. А його втеча на волю залишається стихійним необдуманим вчинком, Шептало радий ткнутися мордою в руки Степана, він не боїться майбутніх сварок і навіть побоїв хазяїв.
Наприклад, мені боляче було про це читати, адже це не захоплююча історія про незвичайну довіру тварини до людини, це не історія гарного відношення людини до тварини, а історія пригнічення, приручення і викривлення красивої гордої душі. Принаймні, я особисто думаю саме так. Це історія не тільки підкорення, а навіть поневолення вільної душі. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя – не жердини, з яких складається загорожа, неволя – всередині цієї душі.
Те, що відбувалося з конем, досить часто відбувається і з людиною. Не в змозі чинити опір, людина приходить к висновку, що “розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки”. Та приймаючи рішення на деякий час підкоритися, людина не має гарантії, що прийнята роль і надягнута маска не стане сутністю, що не загубиться і не вивітриться прагнення до волі. Тому чи треба плисти проти течії та бігти проти вітру? Чи краще удати з себе скореного?
Це не питання життєвої позиції, не питання відірваної від життя філософії, а питання, якщо можна так сказати, нагальне. Це питання ми досить часто собі ставимо, але майже ніколи не доходимо до широкого його узагальнення. Таке узагальнення зробив В. Дрозд у новелі “Білий кінь Шептало”.
Особисто я ще не маю остаточної і повної відповіді на це питання, але буду її шукати і не залишу цих пошуків на півдорозі.
Вийшло так, що у моєму творі більше питань, ніж відповідей. На жаль, чи на щастя, в реальному житті теж завжди більше питань, ніж відповідей. Особисто я все ж схиляюсь до позиції боротьби, протесту і опору. Але тут є деяка небезпека перетворити позицію на м максималізм, боротьбу проти всіх і загальне заперечення. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі.
Нелегко й взагалі знайти ці відповіді.
Оповідання В. Дрозда незвичайне, воно вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, що, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але думки та почуття, що їх викликав у мене твір “Білий кінь Шептало” Володимира Дрозда, допоможуть мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.
Розмірковуючи над фіналом оповідання “Білий кінь Шептало” я досить часто розмірковувала над тим, як би інакше могла закінчитися оповідь про коня, як би інакше пішли події, коли б Шептало все ж таки залишився на волі. Я вважаю, що після недовгих блукань він все ж таки опинився там, де були усі його родичі – в одному з цирків, серед коней, які з дитинства виступали на арені і виконували різноманітні трюки. І якби я виступала у якості наїзниці, я б підготувала цікавий номер з участю Шептала. Щодо трюків, які б ми з ним показали глядачам, то конкретно описувати їх я не буду, та можу з впевненістю сказати, що трюки ці були б небезпечні и красиві, і я була б упевнена у тому, що все вийде, адже повністю довіряла білому коню Шепталу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)