В епоху високогуманної поезії (за творчістю китайських поетів Лі Бо і Ду Фу)

I. Доба середньовіччя на азійському континенті. (Доба середньовіччя починається від V століття – падіння Риму, Західної Римської імперії, до XV століття – падіння Візантії, початку великих географічних відкриттів, винаходу книгодрукування. Доба середньовіччя дала світові чимало видатних митців як у Європі, так і в Азії.)

II. Творчість китайців Лі Бо і Ду Фу як вершина світової лірики.

1. Поет Лі Бо – лицар печалі. (Дехто із сучасників вважав поета диваком: Лі Бо пішов із дому, жив усамітнено, мандрував, був поетом незалежним у переконаннях

і вчинках. “Безсмертний, скинутий з небес”, – сказав про нього старший його сучасник – поет Хе Чжічжан. На долю Лі Бо випало чимало випробувань, у тому числі й немилість імператора, але він ще замолоду зневажав дріб’язкові тривоги і жив у безперервному поетичному натхненні. Лі Бо сумний, навіть традиційно сумний. Але й у печалі він мужній. Він потребує не скромного усамітнення і споглядання заходу сонця, а стрімких вершин, водоспадів і бурхливих рік.

Адже такий він є, такий його внутрішній світ. Лі Бо вважав, що живе поміж небом і землею і перебуває із безсмертними поміж зірок. Такий відкритий і чесний

поет і у своїх віршах:

Слід жити по правді –

Вся мудрість у цьому, вся сіль.

Про світ я замислююсь,

І про життя, і людину.

(Переклад Л. Первомайського)

Лі Бо – майстер витонченої лірики, тієї східної недосказаності, яка притягує і примушує замислюватися над тим, чого не досказав автор. Навіть його печаль – красива і витончена:

На яшмових сходах

Біліє холодна роса, –

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку

На місяць осінній печальний, –

На тихій воді він тремтить

І повільно згаса.

(Переклад Л. Первомайського).)

2. Мистецтво несподіваного в “обірваних рядках” Ду Фу. (Бунтівний дух поета не хотів миритися із владою тимчасових правителів, із розкішшю пихатих багатіїв, з безглуздими війнами та їх наслідками для простих людей. Але Ду Фу не лише викривав. Він створював і традиційні звернення до друзів, поетів, звертався до образів діячів минулого, а у віршах, присвячених Лі Бо, змалював індивідуальний портрет свого видатного сучасника.

Ду Фу – майстер пейзажної лірики. Він оспівав природу рідної країни, радість життя простої людини на лоні природи:

Тривожно гримлять барабани – вже люди не ходять;

Це осінь, і чується втомлена пісня гусей…

А ніч розсипає дзвінкі роси білі води;

А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.)

(Переклад Я. Шекери)

III. Внесок поетів у розвиток китайської поетичної культури. (Значення творчості Лі Бо і Ду Фу важко переоцінити. Вони мали величезний вплив на розвиток китайської поезії. Лі Бо свого часу увінчали найвищим званням митця, а Ду Фу шанобливо звуть “корифеєм поезії”.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

В епоху високогуманної поезії (за творчістю китайських поетів Лі Бо і Ду Фу)