Василь Герасим’юк – Осінні пси Карпат


Василь Герасим’юк Осінні пси Карпат Іду – немов траву чиюсь толочу – Отак мені. Не погляд і не зойк з гущавини. Та озирнутись хочу, поглянути на слід бодай разок.

Не видно сліду. Не крадуться тіні. Ніхто не скочить… І – по рукоять!

Але я знаю: є ще пси осінні – Вони мене почули і не сплять. Не виють. Не печуть небесні схили.

Отари не женуть – то відійшло. Верхи їх відпустили й побіліли – вже був мороз. Вже вкуталось село. Вже все забуто!

Згризено в гонитві! А що насправді – чорне і круте, аж крутить листям буковим на вітрі, аж менша псота кумельгом іде! Їх спини жовті. Їх зіниці білі. Їх лапи відігріті у золі. Їх газди мокрі в тихому похміллі.

Їх зорі вічні. Їх газдині злі… А ти ідеш – печаль чиюсь толочиш, В ногах чиїхось часом, як щеня, заскімлиш…

Часом озирнутись хочеш, немовби хтось тебе наздоганя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Герасим’юк – Осінні пси Карпат