Василь Симоненко – Цар Плаксій та Лоскотон


ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН Цареве сімейство Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, – Там цвіте краса-країна

З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був па троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі – ніби кавуни.

В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини. Старша звалася Нудота, Середульшенька – Вай-Вай,

Третя донечка – Плакота, Всі сльозливі через край. А цареві три сини Так і звались – Плаксуни.

Отака була сім’я У царя у Плаксія. Цілі дні вони сиділи, Голосили, та сопіли, Та стогнали, та ревли,

Сльози

відрами лили. Цар Плаксій велів сердито: “Хай із ними день при дні Плачуть всі в країні діти,

Бо сміятись і радіти У моєму царстві – ні! Хто всміхнеться – в часі тім Я того негайно з’їм!” Ще була у Плаксія

Грізна гвардія своя: В ній служили молодці Забіяки-сльозівці. Хто сміявсь – вони хапали І нагайками шмагали,

Так що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз. Цар любив, як плачуть діти, Бо любив їх сльози пити. Отакий був цар Плаксій

Україні Сльозолий. Дядько Лоскотон Але в тому диво-царстві,

Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон.

Він приходив кожний

вечір – Хай чи дощ іде, чи сніг – До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотана на плечах.

Лоскотливі мав він вуса І м’якенькі, наче пух. І м’яке волосся русе Розсипалося до вух.

Він як прийде, залоскоче, То сміється, хто й не хоче. Тільки де він появлявся, Зразу плач там припинявся, І приходив до усіх

Голосний та щирий сміх. Не любили Лоскотона Цар Плаксій і Плаксуни,

Видавали заборони Проти лоскоту вони. І за дядьком Лоскотоном Із нагайками в руках Охоронці злих законів Полювали по хатах.

Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон: Він ходив по всій країні І носив з собою сміх

В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх. Арешт Лоскотона

Розізливсь тоді Плаксій – Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: “Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона,

Буде муж моїй дочці! Хто його посадить в льох – Вибирай одну із трьох! Бо уже цей Лоскотон

Скоро нам розвалить трон: Що тоді ми будем пити, Як не будуть плакать діти!” І завзяті сльозівці Понеслись у всі кінці, Щоб скарати по закону

Баламута Лоскотона. Довго скрізь його шукали, У всі шпари заглядали, Перерили всі двори,

Обходили всі бори, Час потратили дарма: Лоскотона скрізь нема,

Бо його завжди і всюди Од ловців ховали люди. Опівночі Лоскотон, Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати Їхніх діток розважати.

Був тоді у Плаксія Лютий посіпака, Віроломний, як змія, Капітан Макака. Так хотілося йому

Царським зятем стати, Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати. Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав.

На світанку Лоскотон, Насмішивши діток, У міцний поринув сон Між кленових віток.

А лукавий капітан Підікрався змієм Й Лоскотонові аркан Зашморгнув на шиї. Руки вивернув назад,

Міцно спутав ноги І мерщій у Плаксоград Рушив у дорогу… Весілля в палаці Лоскотона посадили За вузенькі грати,

А в палаці порішили: – Час весілля грати… – Гей, зійшлися царенята І придворна свита Наречених шанувати, Сльози діток пити. До вінця веде жених Висохлу Нудоту,

Та дивитися на них Зовсім неохота. Хоч Макака був бридкий, А вона ще гірша, Їм поет один гладкий Присвятив ще й вірша.

Стільки там було хвальби, Так скрасив їх вроду – Навіть жаби від ганьби Булькнули у воду! Але цар ходив, пишався, Він із зятем цілувався,

Похвалявся: “Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всіх Голосний та щирий сміх. Тож від радості стрибайте!

Тож від радості ридайте! Ми тепер встановим скрізь Віковічне царство сліз!” Так розхвастався Плаксій – Цар країни Сльозолий.

Звільнення Лоскотона Та поки гуло весілля, То п’яниці вартові Напились якогось зілля

Та й поснули у траві. А вночі йшли до в’язниці Батраки й робітники,

Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки. Рознесли всі перепони, Гнули грати, мов прути: – Гей, веселий Лоскотоне,

Це прийшли твої брати! Йди до нас, веселий брате, В нашу здружену сім’ю!

Підем разом догравати Ми весілля Плаксію… Продовження весілля У палаці кожен скаче Та від щастя гірко плаче,

Ллються сльози, як ріка, – Бачте, радість в них така! Раптом цар упав на трон: – Ой, рятуйте – Лоскотом! – Всі відразу “ох!” та “ах!”, Жах у кожного в очах. А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз: – Насмієшся ти хоч раз!.. – Став царя він лоскотати, І Плаксій став реготати.

Так сміявсь – аж заливався, Аж від реготу качався, Кулаками очі тер – Потім лопнув і помер.

Ой, була ж тоді потіха – Цар Плаксій помер од сміху! З ним придворні одубіли, Бо сміятися не вміли.

А цареві три сини, Три завзяті Плаксуни, Так сміялись-реготали, Що штани з них поспадали – Тож всі троє без штанів

До чужих втекли країв. Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки.

Кровопивці-сльозівці Стали п’явками в ріці, А Макака-забіяка

З’їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині,

Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх. Схочеш сам піти в цей край,

То маршрут запам’ятай: Треба йти спочатку прямо. Потім вправо завернуть,

А тоді поміж дубами Поведе наліво путь. Після цього вже помалу

Чимчикуй куди попало: Як од втоми не впадеш – В цю країну попадеш.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Симоненко – Цар Плаксій та Лоскотон