Василь Симоненко – Кривда


КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, Є завітне в Івася одно – Хоче він, щоб узяв за руку І повів його тато в кіно. Ну, нехай би смикнув за вухо, Хай нагримав би раз чи два,- Все одно він би тата слухав І ловив би його слова…

Раз Івась

на толоці грався, Раптом глянув – сусіда йде. – Ти пустуєш тута,- озвався,- А тебе дома батько жде-

Біг Івасик, немов на свято, І вибрикував, як лоша, І, напевне, була у п’ятах Пелюсткова його душа. На порозі закляк винувато,

Але в хаті – мама сама. – Дядько кажуть, приїхав тато, Тільки чому ж його нема?.. Раптом стало Івасю стидно, Раптом хлопець увесь поблід – Догадався, чому єхидно

Захихикав сусіда вслід. Він допізна сидів у коноплях, Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих, Рукавом витирав блакить. А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав, Вибив шибку одну з рогатки І додому спати помчав… Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи свої в іржі Заганяє буздумно в рани,

У болючі рани чужі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Симоненко – Кривда