Василь Стус – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Василь Стус (1938-1985)
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. Навчався спочатку в місцевій школі, потім – у Донбасі, куди переїхала його сім’я. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького (тоді ще – Сталінського) педагогічного інституту 1959 року В. Стус два місяці відпрацював учителем на Кіровоградщині, звідки був призваний до армії.
Першою публікацією в центральній пресі стала добірка віршів у “Літературній
Повернувшись з армії, поет у 1961-1963 роках учителював у Горлівці на Донбасі, працював літературним редактором газети “Соціалістичний Донбас”. 1963 року В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури їм. Т. Г. Шевченка, полинувши у вир літературного життя Києва. Його поезії з’являються в журналах “Вітчизна” і “Дніпро”. Але 1965 року В. Стуса виключають з аспірантури Інституту літератури, коли він після прем’єри фільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна” звернувся до глядачів
У наказі значилося, що поет звільнений “за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу”.
З того часу В. Стусові довелося працювати на тимчасових роботах, бо на постійну його не брали. Припинили друкувати і його твори. Рукопис першої збірки “Круговерть” дістав 1968 року негативну рецензію у видавництві “Молодь”. Йому вдалося надрукувати під псевдонімом Василь Петрик лише кілька перекладів з Гете й Гарсіа Лорки.
Попри все В. Стус продовжував вести активну правозахисну діяльність, виступаючи з протестами проти свавілля влади та репресій КДБ.
У ніч з 12 на 13 січня 1972 року В. Стуса разом з іншими представниками української інтелігенції було заарештовано і засуджено на 5 років таборів (Мордовія) та 3 роки поселення (Колима, рудник ім. Матросова). Ім’я В. Стуса та його творчість стали в цей час широко відомими за кордоном, де вийшли збірки його поезій: “Зимові дерева” (1970) та “Свіча в свічаді” (1977). Звільнили поета 1979 року.
Повернувшись до Києва, він продовжив боротьбу, вступивши до складу Української Гельсінської спілки.
У жовтні 1980 року на нього чекав новий арешт та вирок: 10 років таборів і 5 – поселення. З листом на захист поета до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінських угод звернувся відомий правозахисник академік А. Сахаров. Строк В. Стус відбував у спецтаборі в Пермській області. Жахливі умови, створені табірною адміністрацією (поет не зміг передати на волю жодного віршованого рядка), викликали протести в’язнів. Після однієї з таких акцій поета кинули в карцер.
В. Стус оголосив сухе голодування, і в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в нього зупинилось серце. Поета поховали в безіменній могилі на табірному кладовищі. Пізніше тіло В. Стуса, разом із тілами Ю. Литвина та О. Тихого, було перевезено до Києва і 19 листопада 1989 року перепоховано на Байковому цвинтарі.
Вже після смерті поета вийшла за кордоном збірка поезій “Палімпсести” (1986). 1999 року завершено видання творів В. Стуса в 6-ти томах, до якого ввійшли поезія, проза, переклади, драматургічні твори, літературно-критичні статті та епістолярна спадщина митця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)