Василь Стус – Мумія


М У М І Я 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : те, що було 1968 року нової ери вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, подiї 1968 року перед Христом.

Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, пiдiйшов побачив, нi греця не збагнуть. Але – стверджуватися : утверджування покiйника, реанiмацiя на рiвнi народження, демократiя цвинтаря. Очей – не треба.

Нiг – не треба. Рук

– не треба. Зусилля – зайвi. Зайва голова на рудиментарних плечах. Цар природи, вiнець її, бiльшає, отже, малiє.

2 Проминання – цiлюще. Одужання – самовтратою. Дозрiвання – знищенням,

Вивершення – божевiллям. Композицiя багатьох голов, поставлених одна на одну (перша спить, друга спить, третя – спить, четверта, п’ята – до нескiнченностi! – спить) Верхня пантрує сон. 3 Кинеш камiнь – розходяться рiвнi кола.

Ловиш кола – тодi вони знов збiгаються, утворюють подобу стисненої пружини. Виймаєш камiнь – чорнiє дiрка сама.



Василь Стус – Мумія