Васильченко Степан Васильович Свекор
Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як було гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.
Дома Василько часом як почне “старувати”, то всі тільки дивуються!
За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, – Василько так і гукне, чи то буде свій, чи
Не вподобається йому що-небудь – зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей ведеться!
Батько було слухає, а потім скаже:
– Десь ти, Василю, старшиною будеш колись, що такий сердитий!.
Отакий Василько. Недурно всі в сім’ї взивали його “свекром”.
Свекор, свекор, а проте кожного
– Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, – каже йому одного разу мати, – тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.
– Ну, так і женіть, коли пора! – озвався з-під печі Василько.
– От такої!. – сміється, дивуючись, мати, – а до школи ходити вже й не хочеш?
– Що мені та школа – хліба дасть? – старує десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки та стекольця.
Увечері до хати посходилась уся сім’я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка. Після вечері батько сів край столу, схилився на руку, глянув на матір, на діти та й промовляє:
– Хай його батько стеряється!. Не хочу вже робити: ось і ноги подерев’яніли, спину ломить, руки болять, – старий роблюся вже!. Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство з рук передати.
Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити можна!
Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову.
– Тільки котрого б нам з трьох женити? – міркує батько далі. – Миколі он на осінь у москалі треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї… хіба Василь? Він вже й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.
Василько спідлоба поглянув на батька й знову дивиться у вікно, немовби не про його й річ…
– То як ти скажеш, Василю? – вдався вже до його батько. – Тебе будемо женити чи, може, пождемо, поки Петро школу скінчить?
– Ги!. – засміявся Василько, соромливо закриваючись рукавом. Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько.
– Ну, то чого ж там сміятися! – промовляє поважно батько. – Кажи: коли женити – будемо женити, коли ні – підождемо.
– Кажи, Васильку, – то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину, – обізвалася й мати. Василько оглянув усіх – ніхто не сміється. “Чому б і справді мені не женитись?” – подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: “Стара, а принеси огню, я люльку запалю!.”
– Ну, то як же? – казала мати. – Хочеш одружитися?
Василько витер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою:
– Хо-чу!.
– Ну, от і гаразд! – каже батько. – Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже є на приміті яка?
А в Василька й справді є вже одна дівчина на думці. Давно вже сподобалась йому чорнобрива Ганна – ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.
– Ганну хочу, – промовив Василько сміливіше.
– Ганну то й Ганну, – згоджується батько, – тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова… та, може, ще й приданого сот п’ять дадуть!. Поможи тобі боже, Василю!
Василько знає, що тут йому слід було б подякувати батькові, та чогось соромився й тільки чмихнув носом.
– Ну, то не будемо ж і гаятися, – каже далі батько, – будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!. Подай-но йому Петрову свитку! – гукнув до матері.
Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса – кличе Василька одягатись. Василько зліз з полу, взяв палець у рот, боком виходить на середину хати. Трохи немов соромно йому, ну та в новину це, – то й не дивно.
Одягла його мати в свитину, поясом підперезала, в кишеню поклала батькову люльку, папушу тютюну за пояс застромила. Батько взяв з столу хліб, дає йому під пахву. Взяв Василько той хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.
– Ну, сину, помолимося богу й підемо, поки зовсім не спізніло, – каже до його батько. – Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?
В громаду ходити – Василько залюбки ходив би, а от податки платити – то вже й не до душі йому…
– А де ж я грошей візьму? – спитав він.
– Як де грошей візьмеш? – дивується батько. – А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, сіяти, косити… Ти ж тоді хазяїном будеш у нас.
Ми тебе всі будемо слухати.
– Е-е!. – протяг Василько з непевністю.
– Будеш уже сам усе робити – себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір’ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? – перепитав батько.
Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!
– Я не хо… – промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.
– Ну, а як же, сину? – ласкаво й тихо казав батько. – Хто ж нас з матір’ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали – робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти доженеш із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?
Василькові зробилось і боязно чогось, і, боже, як шкода тата з мамою…
Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:
– Я ма-а-лий ще!.
Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали.
Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!
Часто після того питали його:
– А що, Василю, швидко будеш женитися? Василько було помовчить трохи, а потім поважно одмовить:
– Так-то й женитись!. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!.
[1911].
Related posts:
- СВЕКОР – Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) СВЕКОР Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає […]...
- Свекор – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Скорочено Своїми сірими суворими очима, поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Як дорослий, він гукав на корову, що зібралася в шкоду, робив зауваження за столом, як хтось накришить хлібом чи розіллє борщ, стягував шапку в хаті будь-кому, забував це зробити, й показував на образи. Щось не сподобається – залазив на піч і вичитував непорядки […]...
- Свекор (скорочено) – Васильченко Степан Своїми сірими суворими очима, поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Як дорослий, він гукав на корову, що зібралася в шкоду, робив зауваження за столом, як хтось накришить хлібом чи розіллє борщ, стягував шапку в хаті будь-кому, забував це зробити, й показував на образи. Щось не сподобається – залазив на піч і вичитував непорядки […]...
- СВЕКОР – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО СВЕКОР1 Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як було гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримас старий бородатий Микита-чабан, а […]...
- Скорочено СВЕКОР – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Василько був хлопчиком із великими сірими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола. Тими очами, а ще поважною ходою Василько завжди викликав усмішку у дорослих. Коли б хто почув, як було гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачачи його, подумав би, що то гримає старий бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, […]...
- БАСУРМЕН – Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) БАСУРМЕН1 Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед […]...
- Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932) Степан Васильченко народився на Чернігівщині Степан Васильченко виріс у родині селянина-шевця. Закінчивши вчительську семінарію, працював на Полтавщині та Київщині. Згодом закінчив і вчительський інститут (по-сучасному – педагогічний інститут чи університет). Дуже цікавими є спогади Степана Васильченка про своє дитинство, а воно в нього […]...
- Васильченко Степан Васильович Талант В селі К. згубила себе з романтичного причинений церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. (З газетної хроніки) І Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне. Тихо в моїй кімнаті. […]...
- Васильченко Степан Васильович Золота діжа Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він щось таке мав. Їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубкам густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає: – А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле. (А хто саме понаганяв, […]...
- Степан Васильович Васильченко (Панасенко) Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 р., “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а […]...
- Васильченко Степан Васильович Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище Панасенко) народився 8 січня 1879 р. у містечку Ічня на Чернігівщині у сім’ї ремісника-шевця. У 15 років вступив до Коростишівської вчительської семінарії, яку закінчив через два роки. Потім вчителював на Київщині та Полтавщині. У 1904 р. С. Васильченко навчався в Глухівському учительському інституті. За виступ проти місцевої влади письменника переслідували. […]...
- Степан Васильович Васильченко (Панасенко)- Біографія – Письменник – Автор Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 р., “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а […]...
- Скорочено “Свекор” Васильченка Своїми сірими суворими очима, поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Як дорослий, він гукав на корову, що зібралася в шкоду, робив зауваження за столом, як хтось накришить хлібом чи розіллє борщ, стягував шапку в хаті будь-кому, забував це зробити, й показував на образи. Щось не сподобається – залазив на піч і вичитував непорядки […]...
- Атмосфера української родини в оповіданні “Свекор” Для кожної людини найголовніше в житті – її сім’я. В українських родинах особливу увагу завжди приділяли вихованню дітей, бо розуміли, що ті звички, правила поведінки, які маленька людина засвоїть іще в дитинстві, будуть із нею на все життя. Добрим гумором, щирістю відзначаються твори про українську родину й про дітей С. Васильченка. Так, з любов’ю описує […]...
- Малий розумник (за оповіданням С. Васильченка “Свекор”) Коли я читав оповідання С. Васильченка “Свекор”, в уяві вимальовувалася картина українського села кінця XIX століття. У селі проживає родина сільських трудівників. У ній четверо дітей. Ввечері всі збираються за столом, вечеряють, обговорюють сімейні проблеми. Тут жартують і сміються, а це означає, що ці люди щасливі і доброзичливі. Родина як родина – таких у селі […]...
- БАСУРМЕН – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО БАСУРМЕН1 (Скорочено) Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері Він недавно прибіг знадвору і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Уся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три […]...
- Басурмен – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Скорочено Семен через сіни заглядає у хату й просить у матері поснідати. Мати порається біля печі й говорить, що поки він не помолиться, їсти не буде. Семен одмовляється, але мати лякає його Страшним судом і показує на картину, яка висить на стіні. Хлопець лякається казана з киплячою смолою й погоджується. Мати проказує молитву, Семен повторює, але […]...
- СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Українська література 6 клас ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО “Жарт, як і сіль, треба вживати обережно” (Піфагор). Подумаймо разом Як почуває себе людина, якщо знає, що її люблять? Чим можна виміряти любов батьків до своїх дітей? У чому вона проявляється? Що думають про це твої однокласники? Пригадай слова О. Довженка із “Зачарованої Десни” про те, що […]...
- Басурмен (скорочено) – Васильченко Степан Семен через сіни заглядає у хату й просить у матері поснідати. Мати порається біля печі й говорить, що поки він не помолиться, їсти не буде. Семен одмовляється, але мати лякає його Страшним судом і показує на картину, яка висить на стіні. Хлопець лякається казана з киплячою смолою й погоджується. Мати проказує молитву, Семен повторює, але […]...
- “У темряві” скорочено – Степан Васильченко В низенькій хаті у маленькі вікна заглядала ніч. Тихо, бідно й пусто. Ледь блимає бляшана лампочка. До каганця схилив кучеряву голівку хлопчик і щось пише. Серед хати стругав якусь дошку господар хати Клим. Жінка його пряла. Хлопчик дописав, склав зшиток до шкільної торбинки, взяв книжку й почав читати вголос. Г(арно, красиво забриніла віршована мова, мати […]...
- Степан Васильченко – Басурмен Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у […]...
- Степан Васильченко – Чорний Орел Васильченко Степан Чорний Орел Жив собі чоловік та жінка, і був у них хлопчик. Були вони бідні й жили в куцій старенькій хатинці. Вітер повіне, – то вона й гойдається – от-от перекинеться. Виліз батько з сином на хату, щоб полагодити верх, коли на трямку сидить Чорний Орел. Впіймав його батько та й каже: – […]...
- Степан Васильченко – письменник-новеліст Степан Васильченко – письменник-новеліст І. Життя та доля С. Васильченка. (Степан Васильченко – це літературний псевдонім Степана Васильовича Панасенка (1879-1932 рр.)- С. Васильченко – людина високої моральної краси, на долю якої випало багато випробувань. Навчаючись у Глухівському учительському інституті, пішов учителювати. Отак і прожив життя, працюючи вчителем і пишучи твори, бо мав особливий дар: бачити […]...
- “В бур’янах” скорочено – Степан Васильченко Життя нашого поета таке дивне, що можна назвати б легендою, якби це не було насправді. Жив він у завороженій злими людьми країні, де була одна неволя панська, а друга – царська. В одному слові “Україна” скільки смутку й жалю! “Україна – це тихі води й ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії […]...
- Скорочено ВАСУРМЕН – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Хлопчик Семен прибіг знадвору і в очах йому темно. Тому хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Мати порається коло печі, і Семен просить її дати йому щось поснідати. Мати наполягає, щоб він спочатку помолився. Хлопчик починає пручатися, а мати сварить його і вказує на картину із […]...
- Дитячі роки Т. Г. Шевченка – (за уривками з повісті “В бур’янах”) – ІІ варіант – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО 6 клас (за уривками з повісті “В бур’янах”) II варіант У повісті “В бур’янах” С. Васильченко розповідає про народження і дитячі роки Т. Г. Шевченка. Народився майбутній Кобзар в бідній кріпацькій родині. Хата Шевченків була “найгірша, мабуть, в усьому селі”. Малого Тараса гляділа його сестра Катерина, яка сама була ще дитиною. В дитинстві Тарас найбільше […]...
- СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879-1932) Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) народився 8 січня 1879 року в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика сім’я жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги. Батько письменника, який сам був грамотним, намагався будь-що дати освіту діям, вивести їх у люди. 1886 року хлопець вступає до Ічнянської п’ятирічної школи. […]...
- Життєвий і творчий шлях – Степан Васильченко Степан Васильченко (1879-1932 pp.) Життєвий і творчий шлях Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика сім’я жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги. Батько письменника, вШВКМВі ЯНН який сам був грамотним, намагався будь-що дати освіту дітям, вивести їх […]...
- Васильченко Степан – Біографія Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 р., “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а […]...
- Степан Васильченко – Біографія Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко; 27 грудня 1878 (8 січня 1879), м. Ічня, тепер Чернігівської області – 11 серпня 1932,Київ) – український письменник і педагог. Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та […]...
- Васильченко Степан Авіаційний гурток (скорочено) 1 Степан Васильченко дуже добре знає світ дитячої душі, відкритий для всього нового та доброго. В оповіданні “Авіаційний гурток” на селі біля Києва хлопці під керівництвом учителя намагаються зробити модель моноплана. Цей моноплан – не просто літаючий пристрій. Це немовби символ усього нового, світлого. Дитячі душі рвуться у небо, у світ незліченних можливостей. Дитина неспроможна […]...
- Степан Васильченко – На хуторі Заходила ніч. Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі […]...
- Дитячі роки Т. Г. Шевченка – (за уривками з повісті “В бур’янах”) – І варіант – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО 6 клас (за уривками з повісті “В бур’янах”) І варіант Тарас Григорович Шевченко – гордість і слава України. Його “Кобзар” відомий не тільки в Україні, а й за її межами. У повісті “В бур’янах” Степан Васильченко розповідає про родину, виховання та подальшу долю маленького Тараса. Батьки майбутнього Кобзаря працювали на панщині й поверталися додому геть […]...
- Степан Васильченко – Приблуда Із життя дитячого будинку … Гу-гу! – трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його – смітник, кругом бур’яни сухі свистять, кругом дереза. І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і […]...
- Васильченко Степан Талант (скорочено) СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (1879-1932) ТАЛАНТ В селі К. загубила себе з романтичного припинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили під вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. (З газетної хроніки) І “Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне. […]...
- Авіаційний гурток (скорочено) – Васильченко Степан 1 Дія відбувається у сільській школі неподалік від Києва. Пізнім вечором повернувся з Києва вчитель Петро Михайлович. Він їздив до міста, щоб порадитися з авіаторами (у Васильченка – літунами) та привезти до шкільного авіаційного гуртка креслення, книжки та різне приладдя – усе, що потрібне для будування моделі аероплана. Хоча потяг прийшов пізно, але учні не […]...
- Талант (дуже стисло/скорочено) – Васильченко Степан В селі К. згубила себе з романтичного причинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. З газетної хроніки І Герой, від імені якого ведеться розповідь, сидить у своїй самотній кімнаті, перебираючи папери, давні записи. Він згадує голос […]...
- Васильченко Степан Олив’яний перстень (скорочено) Київські хлопці ще восени вирішили здійснити подорож у село. Але вирушило тільки троє. Валер’ян Ліщина, син учителя, редактор шкільної стінгазети, дуже поважний та енергійний хлопець, хоч і худорлявий та невеличкий на зріст. Вітя Барановський – і слюсар, і монтер, і декоратор у шкільному драмгуртку. А ось до навчання байдужий, ніде правди діти. Романтика праці та […]...
- Степан Васильченко – З самого початку Вишнівська школа – найкраща на цілий район, бо попечителькою в їй була багата й щедра пані Олександра Андріївна. Всі на селі сподівалися, що в таку школу не пришлють абиякого вчителя, і коли по селу промайнула чутка, що новий учитель вже приїхав, того ж таки вечора в школу нашилося десятків із півтора цікавих. Новий учитель, Яків […]...
- Степан Васильченко – Золота діжа Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він щось таке мав. Їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубкам густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає: – А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле. (А хто саме понаганяв, […]...