Велич людини в романі Бориса Пастернака “Доктор Живаго”

Борис Пастернак – один з найвидатніших письменників і поетів минулого століття. У середині двадцятого століття він став лауреатом Нобелівської премії в області літератури “За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії і на традиційному терені великої російської прози”. Твір “Доктор Живаго”, напевно можна назвати вінцем творчості Пастернака. Цьому роману Борис Леонідович віддав найкращі роки своєї творчої діяльності, і не дарма. Це твір, рівного за силою якому немає.

Цей твір – видатна, геніальна, незабутня, незамінна

частка російської та світової літератури. Дійсно, по геніальності, талановитості змісту з цим твором мало які інші можуть стати поруч за рівнем висоти.

Для початку, скажімо, що твір багатостороннє. У ньому розкрито велику кількість конфліктів того часу: особистість і мораль, людські взаємини, влада і народ, вічне і тимчасове, особистість і війна, і так далі. Я загострю нашу увагу на конфлікті інтелігенції та революції. Так само можна згадати, що цей роман вражає своїм художнім стилем, і в той же час його не можна назвати повною мірою романом.

Нашим очам відкривається своєрідна автобіографія, в якій, дивним чином

немає прямих чинників, які були б взяті з життя автора. Борис Леонідович пише про своє життя описуючи те, що відбувається як життя чужого йому людини. Він вигадує історію, в якій найбільш близько і точно він зміг би передати читачеві свої думки та ідеї.

Як я вже згадувала, я хочу загострити нашу увагу на конфлікті інтелігенції та революції, тому що на мою думку, в ній особливо яскраво і точно описує автор багато моментів роману. У творі – наймогутніша сила – протягом революції. Живаго – головний герой твору жодним чином не втручається у все, що відбувається і не впливає на хід подій. У цьому відвертому і сміливому писанні революції є щось близьке до народу, знайоме з давніх літ, щось від безумовної вінценосного Пушкіна, від прямої правдивості фактів Толстого.

Найважливіше – це геніальність! Якщо кому-небудь поставити завдання створення нового світу, відкрити нове літочислення, то в першу чергу цій людині знадобилося б розчистити місце для цього. Він би чекав закінчення старих років і епох для того щоб після них почати своє літочислення.

Йому знадобиться чистий аркуш, новий абзац.

Події революції – це відкрита даність, і вона не піддається звичайній оцінці ситуації, з позиції хвилинної оцінки подіям. Цих події не можна уникнути, в хід її подій неможливо втрутитися і впливати на них. Точніше втрутитися звичайно можна, але змінити кардинально події не можна. Їх стихійність, неминучість віднімає у будь-якого потрапив цей вихор людини свободу і здатність що небудь зробити.

У такій ситуації абсолютно слабовільний людина, але володіє при цьому досвідом життя і мудрістю – кращий герой твору. Він відчуває, бере участь у подіях революції, розуміє, але робить все це лише як порошинка потрапила в порив вітру, в ураган, вир. Можна відзначити, що так само як і у Блоку у творі “Дванадцять” заметіль уособлює стихійність революційних дій. І не просто вітер, а саме заметіль, хуртовина, з шматочками крижинок, божевільним вихором сніжинок і вбиває крижаним холодом.

Нейтралітет доктора Живаго під час військових дій диктується його покликанням: він польовий лікар, тобто особистість за всіма параметрами нейтральна у всіх країнах і при будь-яких обставин, по всьому світу.

Антипод Живаго – черствий Антипов – Стрельников, який виступає у революції на стороні червоних. Стрельников покликаний до активних дій, до поривів і втручанням у військові дії. Він нещадно придушує будь-які повстання проти революції.

Але й він у тому числі в принципі жодним чином не може вплинути і змінити хід подій. З цієї позиції Стрельников безпорадний, так само як і Живаго у свою чергу. З цієї точки зору вони не тільки антиподи але і зіставлені один одному і стоять на удном рівні значущості. Чим є Росія для доктора Живаго, який остаточно заплутався і загубився у подіях революції і опинився між двох течій, так само як він коливався між двома улюбленими Ларою і Тонею.

Обох жінок він любив своєрідною любов’ю. Батьківщина, для нього в першу чергу, це диво природи. Вона теж складається з протилежностей і протилежностей.

Юрій дуже любить свою вітчизну і це почуття викликає у нього море страждань.

Вникає чи Пастернак в сенс всього, що відбувається у творі, свідком чого він є? Що воно означає? До чого веде? Звичайно так. І в цей же час він приймає події революції як щось незалежне від інтересів людини, як стихійність природи. Він її бачить, чує, розуміє, але у нього немає бажання її усвідомити, вона є для нього даністю як і природний початок.

Адже жодна людина жодного разу в житті не прагнув і не намагався етично дати оцінку явищ природи: дощу, шквалу, посухи… Ніколи люди не намагалися використовувати у своїх інтересах ці явища, своїми силами позбутися від них або навпаки закликати їх. За будь-якого ми жодним чином не зможемо втрутитися в ці явища. Є епізод, де Пастернак пояснює нам за допомогою Лари своє неприйняття прямих пояснень: “Я не люблю творів, присвячених цілком філософії.

По-моєму, філософія повинна бути скупий приправою до мистецтва і життя. Займатися нею однією так само дивно, як є один хрін “. Автор чітко дотримується цієї думки, і протягом усього роману він нічого не пояснює, а лише показує, пояснення того, що відбувається в словах Живаго, це лише “спеції”.

По суті Пастернак розуміє і приймає таку життя якою вона йому дана.

Він бачить історію, то що називають ходом історії не так як усіма це прийнято сприймати і уявляти. Для нього вона малюється як подоба розвитку рослинного світу. У мороз, в заметі голі гілки листяних лісів худі й немічні, як сиві волоски у старого в бороді.

Але приходить весна і в лічені дні ліс оббиває і набирає міць. Він піднімається і росте вгору до хмар, і ось уже в його листі можна грати в хованки і навіть загубитися. Це чари виходить за рахунок руху, за своїми темпами перевершує руху тварин, бо тварина росте повільніше ніж рослина, і його зростання не можна простежити.

Ліс не переміщається, ми не можемо його покрити, простежити зміну місць. Ми завжди бачимо його нерухомим. У такому ж спокої ми застаємо вічно змінюється життя суспільства – історію.

Історію ніхто не створює, вона не матеріальна, її не можна помацати або побачити так само як не можна побачити як росте листя, все відбувається без відома і контролю людини, так вважав Пастернак. Війни, повстання, перевороти, Наполеони – це збудники, каталізатори в історії. Революції і повстання творять люди обмежені у своїх інтересах, свого роду фанатики.

Вони можуть за лічені години зруйнувати вщент те, що існувало століттями. Перевороти тривають тижнями, місяцями, а потім століттями люди поклоняються чиєїсь обмеженості. Нашим очам відкривається філософія створення історії, яка сприяє осмисленню того, що відбувається, а так само створенню живої основі роману, твори ліричного генія, яке демонструє все, що відбувається через призму інтелекту. Без сумнівів, “Доктор Живаго” – видатний, геніальний роман.

Не дарма, його визнали всесвітньої літературної цінності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Велич людини в романі Бориса Пастернака “Доктор Живаго”