Вічна пісня дитинства по повісті М. Стельмаха “Гусаки-лебеді летять”
Михайло Стельмах – цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих письменників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист
Одним із кращих автобіографічних добутків української літератури XX сторіччя є повість “Гусаки-лебеді летять”. У її основу лягли спогаду майбутнього письменника про своє дитинство, що пройшло в подільському селі. Тому й оповідання ведеться від імені сільського хлопчика Миши.
Над будинком Стельмахов часто пролітали лебеді, і від їхнього
Він знав, що лебеді полетіли “на тихі води, на ясні зірки”. Ще одним дивацтвом Миши було прагнення читати. Хлопчик читав усе, що тільки попадалося йому під руку. Хоча мати й кричала часто через те, що син не може відірватися, начебто заворожений, від книжки, і грозила викинути їх у піч, і все-таки читання не припинялося
Дуже любив Миша, коли навесні мати починала витягати з комори, скрині свої вузлики з насіннями.
Але стався випадок, коли Миша віддав останні гарбузові насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона наважилася попросити шматочок хліба в багатія, але той відмовив. І тоді Миша швидко висипав у поділ сорочки хлопчика ці насіння, жінка довго дякувала рятівникові за його милосердя. А мати зовсім не лаяла Мишу, а, навпаки, схвалила його вчинок