“Вічні образи” у світовій літературі
Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву “вічних”, бо вони носії рис, що завжди притаманні
У злиднях і самотності доживав свій вік МіГель Сервантес де Сааведра, хоча за життя він був відомий як автор талановитого, яскравого роману “Дон Кіхот”. Ні сам письменник, ні його сучасники не знали, що мине кілька століть, а його герої не тільки не будуть забуті, але стануть “найпопулярнішими іспанцями”, і співвітчизники поставлять їм пам’ятник.
Що вони вийдуть із роману і заживуть своїм самостійним життям у творах прозаїків і драматургів, поетів, художників, композиторів. Сьогодні навіть важко перелічити, скільки творів мистецтва створено під впливом образів Дон Кіхота і Санчо Панси:
Безсмертна книга народилась із задуму написати пародію й висміяти лицарські романи, такі популярні в Європі XVI століття, коли жив і творив Сервантес. Та задум письменника ширився, і на сторінках книги оживала сучасна йому Іспанія, змінювався й сам герой: із пародійного лицаря він виростає у фігуру смішну і трагічну. Конфлікт роману водночас історично-конкретний (він відбиває сучасну письменнику Іспанію) й універсальний (бо існує в будь-якій країні в усі часи).
Суть конфлікту: зіткнення ідеальних норм і уявлень про дійсність із самою дійсністю – не ідеальною, “земною”.
Образ Дон Кіхота став вічним теж завдяки своїй універсальності: завжди і всюди є благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які відстоюють свої ідеали, але не в змозі реально оцінити дійсність. Виникло навіть поняття “донкіхотство”. Воно поєднує гуманістичне прагнення до ідеалу, ентузіазм, бескорисливість, з одного боку, та наївність, дивацтво, прихильність до мрій та ілюзій – з іншого.
Внутрішня шляхетність Дон Кіхота поєднується з комізмом її зовнішніх проявів (він здатен покохати просту селянську дівчину, але бачить в ній тільки шляхетну Прекрасну даму).
Другий важливий вічний образ роману – дотепний і земний Санчо Панса. Він повна протилежність Дон Кіхоту, але герої нерозривно пов’язані, вони схожі один на одного в своїх надіях і розчаруваннях. Сервантес показує своїми героями, що дійсність без ідеалів неможлива, але вони повинні Грунтуватися на реальності.
Зовсім інший вічний образ постає перед нами в трагедії Шекспіра “Гамлет”. Це глибоко трагічний образ. Гамлет добре розуміє дійсність, тверезо оцінює все, що відбувається навколо нього, твердо стоїть на боці добра проти зла. Але його трагедія полягає в тому, що він не може перейти до рішучих дій і покарати зло. Його нерішучість не є проявом боягузтва, він смілива, відверта людина.
Його вагання – наслідок глибоких роздумів про природу зла.
Обставини вимагають від нього вбити вбивцю свого батька. Він вагається, бо сприймає цю помсту як прояв зла: вбивство завжди залишиться вбивством, навіть коли вбивають негідника. Образ Гамлета – це образ людини, яка розуміє свою відповідальність у вирішенні конфлікту добра і зла, яка стоїть на стороні добра, але її внутрішні моральні закони не дозволяють перейти до рішучих дій.
Невипадково цей образ набув особливого звучання у XX столітті – добі соціальних потрясінь, коли кожна людина вирішувала для себе вічне “гамлетівське питання”.
Можна навести ще кілька прикладів “вічних” образів: Фауст, Мефістофель, Отелло, Ромео і Джульєтта – усі вони розкривають вічні людські почуття й прагнення. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)