Вічність проблем трагедії “Гамлет”, або чим близький Гамлет сучасній людині?
У трагедії Шекспіра “Гамлет” відтворене життя епохи Відродження. Гамлет – людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній читач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,- вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба.
Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти “золоту середину”, хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє,
Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитячих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є насправді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкраще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився – перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй неприкритій чорноті.
Він утрачає рідного батька, замість
Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все гаразд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу.
В одному з монологів принц каже, що людина – найдорогоцінніший скарб, “вінець природи”. Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?
Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей – не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:
Хіба ж людина той, хто їжу й сон
Вважає головним? Лише тварина.
На кладовищі, коли Гамлет тримає череп “бідного Йорика”, ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був малим – усі станем прахом:
Великий Цезар вмер – і глина він.
Дірки, можливо, затикають ним.
Ця проблема знову ж таки має два аспекти – оптимістичний і песимістичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.
Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі справи, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, “незлим тихим словом”.
Не тільки ж “замазкою для стін від холодів” залишилися Цезар, Александр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи, дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних.
Це філософське питання вічне і в той же час близьке людині, в які часи вона б не жила.
Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,- занепадає мораль, руйнується поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і заради чого жити людині в цьому світі?
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти.
А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха,
Покласти край йому?
“Бути чи не бути” означає “Як жити?”, “В ім’я чого жити?”. І це питання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіте, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять.
Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто намагається не просто жити “день до вечора”…
Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивести на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. “Підгнило щось у королівстві Датськім”. Можливо, це засіб вилікувати його – знищити дотла.
Але це навряд чи можливо – влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики – “комахи” – завжди будуть плести сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.
У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина – підле створіння. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть цивілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихованого простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: “Якщо влада не може допомогти людині…”.
Але я вірю, що людина – “найдовершеніше з творінь”, вона справді “дією подібна до ангела”, і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці “чорних плям”, то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю – значить так і буде!