Від “зовнішнього” людини до “таємного” (по повісті А. П. Платонова “Таємна людина”)

Ім’я самобутнього російського письменника Андрія Платоновича Платонова (Климентова) не дуже давно стало відомо широкому колу читачів. До сожале нию, його дивна проза, вистраждана, по власному визнанню автора, ” серцем, щооголилося,”, довгий час залишалася примусово незатребуваної читачами. Дійсно, у прози Платонова важка доля.

В 1927 р. відбувся його яскравий дебют: збірник оповідань “Епифанские шлюзи” приніс письменникові популярність. А вже в 1928 р. виходять дві його книги – “Лугові майстри” і “Таємна людина”.

Однак після появи в пресі його сатиричних оповідань, що розкривають силу, підгрунтя й перспективу бюрократії в нашім суспільстві, письменника піддають різкій несправедливій критиці й навіть обвинувачують в “ідейних” гріхах

Довгі роки письменник перебував на краю бідності, друкуючи лише літературну критику. Для Платонова, публіциста й прозаїка, характерно складне, трагічно напружене сприйняття людини й природи, людини й інших людей. Революція в розумінні письменника – процес глибоко народний, творчий, котрий вносить розум і красу у взаємини людини з “прекрасним і лютим миром”.

Платонов бачить

мир очами працюючої людини, болісно й напружено осмислює своє життя, своє місце в ній. Він соромливий перед пафосним словом Герої Платонова – мастеровые, кустарі, машиністи, сироти по своєму щиросердечному стані

Образи його прози – чудакуваті, наївні мудреці, що прагнуть до гармонії й краси. Головний герой повести “Таємна людина” (для назви взятий біблійний епітет) – Фома Пухів, людина, що живе з надією, що співчуває іншим людям. Він терплячий, наївний, “таємний” людина.

Машиніст Пухів, забувши зміст свого буття, стає мандрівним героєм, і тільки співчуваючи й розуміючи людей, він знаходить істину. Всі герої Платонова – перетворювачі миру

Гуманізм цих людей і соціальна спрямованість їхніх устремлінь полягають у поставленій меті підкорити сили природи людині. Основний принцип Творчості А. П. Платонова: “У прекрасному й лютому світі” “залишатися людиною”. Напевно, саме тому письменник так легко відшукує в “зовнішньому” людині, людині простому, неосвіченому, іноді грубуваті й неосвіченому, “таємні” струни людської душі, риси яркою, самобутньої натури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Від “зовнішнього” людини до “таємного” (по повісті А. П. Платонова “Таємна людина”)