Відображення трагічного положення народу в оповіданні Ю. Мушкета “Суд”


Тема сільського буття є традиційної у творчості видатного українського письменника Юрія Мушкетика. У його добутках, як у фокусі, схрестилися й своєрідно переплелися важливі суспільне й моральне питання. Ю. Мушкетик звернувся до цієї Теми, щоб по-новому осмислити життя села й сказати зрештою правду, що проніс через роки в спогадах про дитинство і юність.

В історії й літературі попередніх десятиліть існувала ілюзія легені її успішного переходу відсталого села до “передового” колгоспному порядку. Були, звичайно, і деякі перегини, але

все взагалі закінчилося начебто добре: бедние перемогли богатих, об’єдналися в колективні господарства й прямій дорогою пішли у світле Майбутнє. Колгоспники йшли на роботу, як на свято, а держава, радянська влада захищала їх.

Якщо це було так, то чому ж тоді героїня оповідання Ю Мушкетика, очікуючи суду, перебирає в пам’яті гіркі спогади? Згадує, як рятувала від голоду дітей, “билася, як чайку об лід, і трьох синів таки врятували, умерла лише донечка”; яка стала жертвою знущань глави колгоспу Устима

Рукавиця й финагент Йосип Шипа, які забрали корову, обманом примусили підписатися на велику позику, а

потім забрали ще й поросяти

Жінка залишилася сама (троє синів і чоловік пішли па війну). Не маючи нині захисту від сваволі начальства, безправна повністю залежна від волі цих наділених владою мерзотників, вона могла їм лише в очі висловити образу із приводу того, що “її чоловік і сини проливають кров, а вони, “мордаті “, “обирають солдаток”.

Ганна жила тільки надією на повернення чоловіка й синів з війни, і одна за однією в її будинок надходили “похоронки”. Єдина радість була, що повернув із фронту хоча один син. Але незабаром, підлікувавшись, Григорій поїхав у місто вчитися в інституті. Правда, обіцяв забрати неї до себе, але не міг, тому що сам дуже голодував

Устим Рукавиця не забув, як Ганна колись назвала його “мордатим кнуром”, вона писала на нього скарги, що він несправедливо забрал корову, і домагалася повернути її. На загальних зборах він оголосив, що Григорій, син Ганни Руїни, вивчився іноземним шпигуном, і призвав до уважності. І хоча це виявилося підлою брехнею, у Ганниной душі запанувало пустище, а її тіло ламав важку недугу. Вона не могла так працювати на колгосп, як робила це все своє життя, “не виробляла мінімум трудоднів”, і таки Устим Рукавиця подав на неї в суд. “Сором її з голови до п’ят… Є чи щось ганебніше, страшнее, чим суд!” І “від того сорому вона погано розуміла, що тут відбувається”. Був зачитаний вирок – примусова робота при колгоспі, і Ганну відпустили.

Жінка вийшла на вулицю, неї мучила спрага, отже вона зайшла в якусь забігайлівку купити води й побачила там її кривдників. “Рукавиця й Шило тримали в руках наповнені до половини чарки й сміялися. Вони сміялися! Це було останнє, що побачила Ганна”.

Фінал трагічний: двір Ганни, що колись був райським куточком, після смерті господарки перетворився в пустище. Нікому не потрібна будинок коштує із забитими навхрест дошками дверима й вікнами”, а поруч із нею чимало таких порожніх будинків

Юрій Мушкетик у невеликому по обсязі добутку змалював без прикрас соціальну дійсність на селі, розвінчав “колгоспний рай”, що прославляло багато письменників, на прикладі життя однієї сім’ї показав руйнування віковічного селянського укладу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Відображення трагічного положення народу в оповіданні Ю. Мушкета “Суд”