Відповідальність людини за долю держави (за драмою І. Кочерги “Ярослав Мудрий”)
Щодо драматичної поеми І. Кочерги іноді постає питання, чому автор не обмежився чітким відтворенням існуючої історичної правди, але на основі реальних подій відтворює сюжет, сповнений деяких неточностей або й “грубих помилок”, – відходжень від реалії, що її занесено до літописів княжих часів. Відповідь на це непросте, але цілком слушне запитання слід шукати, виходячи з роздумів над наміром автора щодо вираження свого світогляду в п’єсі: по-перше, І. Кочерга намагався показати живу людину з реальними рисами, багатогранністю душевного
Виникає друге запитання: що ж автор прагнув довести до нашої свідомості своїм твором? На це запитання не можна дати однозначну відповідь. Не можна також обмежитись при відповіді “голою теорією”, сформулювавши декілька тез, адже за темою “Ярослав Мудрий” стоїть особистість, незбагненна й багатогранна, з її життєвою
Тому потрібно перейнятися ідеями автора, спробувати збагнути, його світогляд, навчитись мислити згідно з цим світоглядом, а вже потім судити про “правди” і “неправди”, про доцільне й зайве.
Найперше з’ясуємо, чому І. Кочерга звертається саме до постаті Ярослава Мудрого.
Саме за часів князювання Ярослава Мудрого Київська Русь набула найбільшої політичної й економічної міці та стабільності, а значить, і найбільшого впливу на міжнародній арені. І все це завдячуючи воістину мудрій керівничій політиці Ярослава. Адже саме він зумів об’єднати Русь, утопаючу до цього часу в багні усобиць. Для цього потрібно мати неабияку волю. Звідки вона у Ярослава?
Згідно з поемою Кочерги, силу волі свою Ярослав черпав із щирої. та нездоланної любові до своєї землі, до свого народу. І саме народ допоміг Ярославові отримати й утримати владу у стольному граді Києві. Ця любов народу до свого князя була відповіддю на турботу Ярослава за долю народу й держави. А й справді, князь не висував палких гасел, не давав фантастичній обіцянок, не вів численних дебатів, що так модні були у всі часи, у всіх політиків світу, що з такою плідністю використовуються сучасними rope-політиками. Князь приймав конкретні рішення що не залишались лишень “на папері”, а перетворювались в діло негайно виконувались.
Князь розумів: щоб мати сильну, міцну країну, щоб у цій країні завжди панували мир і злагода, необхідно діяти. Мали рацію давні: що посієш, те й пожнеш. Мали рацію мудрі: спочатку закон, а потім благодать.
Та чи мав рацію застосовуючи подекуди жорстокі методи і ствердження законності та справедливості в країні? Чи був Ярослав тираном? А може, мудрим правителем.
Важко однозначно відповісти на це запитання. Адже ідеального на світі Божім нічого немає, і не наша в цім вина. Немає абсолютно праведної та абсолютно свавільної, жорстокої людини.
Немає абсолютної демократії та абсолютної автократії у світі (насамперед, тому що ідеальне можливе тільки в теорії, на практиці ж завжди є певні відхилення від теорії, певні нюанси, і в цьому – вся краса і велич Життя.
Тож Ярослав – жива людина зі своїми перевагами й недоліками, особистість з великою кількістю “протиріч”, незбагненних елементарною логікою. І чи можемо ми судити людину, виходячи з суб’єктивних поглядів, до того ж поглядів суто нашої доби. Зрозуміло одне: Ярослав палко кохав свій народ, свою Батьківщину і доклав чималих зусиль для ствердження своєї держави, для підтримання миру і порядку на її землях, для оборони її від ворожих навал і змов, фактично спрямованих на руйнацію культури, свідомості нації, держави взагалі. І Ярослав застосовував найбільш ефективні, на його думку, засоби: меч і книжки – силу і мудрість.
Тепер доцільно відповісти і на запитання, поставлене спочатку: що автор бажав довести своїм твором? На мою думку, І. Кочерга прагнув показати, що кожна людина повинна бути відповідальною за долю своєї держави. Адже Ярослав не зміг би керувати державою без підтримки народу, не зміг би захистити свою державу без відданості вірних йому і країні людей. Тож не тільки Ярослав, а й кожен русич відповідальний був за Русь.
Відповідальність ця випливає, передусім, із палкої любові до вітчизни, самовідданості вітчизні.
Мені часто спадає на думку, яких би висот досягла наша держава, якби кожен її громадянин зумів переосмислити цінності, змінити свій світогляд, поставивши на перше місце у своїй свідомості не матеріальне, а духовне, якби у кожної людини виникла невідкладна потреба у своїй частці відповідальності за народ, за кращу. Тож залишається тільки вірити, що врешті-решт схаменемось, збагнемо свою відповідальність за долю України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)