Виклад змісту добутку Хаксли “Об чудовий новий мир”
Дія цього роману-антиутопії відбувається у вигаданій Світовій Державі. Іде 632-й рік ери стабільності, Ери Форда. Форд, що створив на початку двадцятого століття найбільшу у світі автомобільну компанію, шанується у Світовій Державі за Добродії Бога. Його так і називають – “Господь наш Форд”.
У державі цьому править технократія. Діти тут не народжуються – запліднені штучним способом яйцеклітини вирощують у спеціальних інкубаторах. Причому вирощуються вони в різних умовах, тому виходять зовсім різні особини – альфи, бети, гами,
Альфи як би люди першого сорту, працівники розумової праці, эпсилоны – люди низшеи касти, здатні лише до одноманітної фізичної праці. Спочатку зародки выдерживаются в певних умовах, потім вони з’являються на світло зі скляних сулій – це називається Розкупорюванням. Дитини виховуються по-різному.
У кожної касти виховується пієтет перед більше високою кастою й презирство до каст нижчим. Костюми в кожної касти певного кольору. Наприклад, альфи ходять у сірому, гами – у зеленому, эпсилоны – вчерном.
Стандартизація суспільства – головне у Світовій Державі. “Спільність,
Емоції, страсті – це те, що може лише перешкодити людині. У дофордовском світі в кожного минулого батьки, рідна домівка, але це не приносило людям нічого, крім зайвих страждань. А тепер – “Кожний належить всім іншим”. Навіщо любов, до чого переживання й драми?
Тому дітей із самого раннього віку привчають до еротичних ігор, учать бачити в істоті протилежної підлоги партнера по насолодах. І бажано, щоб ці партнери мінялися якнайчастіше, – адже кожний належить всім іншим. Тут немає мистецтва, є тільки індустрія розвазі. Синтетична Музика, електронний гольф, “синоощущалки – фільми із примітивним сюжетом, дивлячись які ти дійсно відчуваєш те, що відбувається на екрані.
А якщо в тебе чомусь зіпсувався настрій – це легкий виправити, треба прийняти лише один-два грама соми, легкого наркотику, що негайно тебе заспокоїть і розвеселить. “Соми грам – і немає драм”.
Бернард Маркс – представник вищого класу, альфа-плюсовик. Але він відрізняється від своїх побратимів. Надто замислений, меланхоличен, навіть романтичен.
Кволий, кволий і не любить спортивних ігор. Ходять слухи, що йому в інкубаторі для зародків випадково впорснули спирт замість кровезаменителя, тому він і вийшов таким дивним
Линайна Краун – дівчина-бета. Вона гарненька, струнка, сексуальна (про таких говорять “пневматичная”), Бернард їй приємний, хоча багато чого в його поводженні їй незрозуміло. Наприклад, її смішить, що він бентежиться, коли вона в присутності інших обговорює з ним плани їх майбутньої розважальної поїздки.
Але поїхати з ним у Нью-Мексико, у заповідник, їй дуже хочеться, тим більше що дозвіл потрапити туди одержати не так-те просто.
Бернард і Линайна відправляються в заповідник, туди, де дикі люди живуть так, як жило все людство до Ери Форда. Вони не вкусили благ цивілізації, вони народжуються від теперішніх батьків, люблять, страждають, сподіваються. В індійському селищі Мальпараисо Бертран і Линайна зустрічають дивного дикуна – він несхожий на інших індіанців, білявий і говорить на англійському – правда, на якімсь древньому.
Потім з’ясовується, що в заповіднику Джон знайшов книгу, це виявився тім Шекспіра, і вивчив його майже напам’ять.
Виявилося, що багато років тому парубок Томас і дівчина Лінда поїхали на екскурсію в заповідник. Почалася гроза. Томас зумів повернутися назад – у цивілізований мир, а дівчину не знайшли й вирішили, що вона загинула.
Але дівчина вижила й виявилася в індійському селищі. Там вона й народила дитини, а завагітніла вона ще в цивілізованому світі. Тому й не хотіла вертатися назад, адже немає ганьби страшнее, чим стати матір’ю. У селищі вона пристрастилася до мескалю, індійській горілці, тому що в неї не були соми, що допомагає забувати всі проблеми; індіанці її нехтували – вона, по їхніх поняттях, поводилася развратно й легко сходилася із чоловіками, адже її вчили, що злягання, або, по-фордовски, взаимопользование, – це всього лише насолода, доступна всім
Бертран вирішує привезти Джона й Лінду в Заоградныи мир. Лінда всім вселяє відразу й жах, а Джон, або Дикун, як стали його називати, стає модною дивиною. Бертрану доручають знайомити Дикуна із благами цивілізації, які його не вражають.
Він постійно цитує Шекспіра, що розповідає про речі більше дивних. Але він закохується в Линайну й бачить у ній прекрасну Джульетту. Линайне лестить увага Дикуна, але вона ніяк не може зрозуміти, чому, коли вона’ пропонує йому зайнятися “взаимопользованием”, він приходить у лють і називає її блудницею
Кинути виклик цивілізації Дикун вирішується після того, як бачить умираючу в лікарні Лінду. Для нього це – трагедія, але в цивілізованому світі до смерті ставляться спокійно, як до природного фізіологічного процесу. Дeтeй c сaмoгo рaннeгo вoзpaстa водяив палати до умираючим на екскурсії, розважають їх там, годують насолодами – усе для того, щоб дитина не боялася смерті й не бачила в ній страждання. Після смерті Лінди Дикун приходить до пункту роздачі соми й починає люто переконувати всіх відмовитися від наркотику, що затуманює їм мозки.
Паніку ледь вдається зупинити, напустивши на чергу пари соми. А Дикуна, Бертрана і його друга Гельмгольца викликають до одному з десяти Главноуправителей, його фордейшеотпу Мустафю Монду.
Він і роз’ясняє Дикунові, що в новому світі пожертвували мистецтвом, справжньою наукою, страстями заради того, щоб створити стабільне й благополучне суспільство. Мустафь Монд розповідає про те, що замолоду він сам занадто захопився наукою, і тоді йому запропонували вибір між посиланням на далекий острів, де збирають всіх інакомислячих, і посадою Главноуправителя. Він вибрав друге й устав на захист стабільності й порядку, хоча сам прекрасно розуміє, чому він служить. “Не хочу я зручностей, – відповідає Дикун. – Я хочу Бога, поезію, теперішню небезпеку, хочу волю, і добро, і гріх”.
Гельмгольцу Мустафь теж пропонує посилання, додаючи, щоправда, при цьому, що на островах збираються самі цікаві люди на світі, ті, кого не задовольняє правовірність, ті, у кого є самостійні погляди. Дикун теж проситься на острів, але його Мустафь Монд не відпускає, пояснюючи це тим, що хоче продовжити експеримент
И тоді Дикун сам іде від цивілізованого миру. Він вирішує оселитися на старому занедбаному авіамаяку. На останні гроші він купує саме необхідне – ковдри, сірника, цвяхи, насіння й має намір жити вдалині від миру, вирощуючи свій хліб і молячись – чи Ісу, чи індійському богові Пуконгу, чи своєму заповітному хоронителеві орлові.
Але якось раз хтось, що випадково проїжджав мимо, бачить на схилі пагорба жагуче, що бичує сЪебе, напівголого Дикуна. І знову набігає юрба цікавих, для яких Дикун – лише забавна й незрозуміла істота. “Хочемо би-ча! Хочемо би-ча!” – скандує юрба. І отут Дикун, помітивши в юрбі Линайну, з лементом “Розпусниця” кидається з бичем на неї
Наступного дня пари молодих лондонців приїжджає до маяка, але, увійшовши усередину, вони бачать, що Дикун повісився
В. В. Пророкова
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття.
М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)