Виклад змісту поеми Боккаччо “Ворон”
Назва добутку символічно: ворон – це птах, виклевивающая очі й мозок, тобто сліпуча й лишающая розуму. Про таку любов ми й довідаємося з оповідання головного героя
Отже, відкинутому закоханому сниться сон. Він виявляється вночі один у похмурій долині й зустрічає там духу, що попереджає його про те, що вхід у цю долину відкритий для кожного, кого тягнуть сюди хтивість і нерозсудливість, але піти звідси нелегко, для цього будуть потрібні й розум і мужність. Наш герой цікавиться, як називається настільки незвичайне місце, у якому він опинився,
Дух обіцяє допомогти закоханому вибратися з лабіринту, якщо той буде з ним відвертий і розповість історію своєї любові. Ми довідаємося наступне
За кілька місяців до описуваних подій наш герой, сорокалітній філософ, тонкий знавець і цінитель поезії, розмовляв зі своїм приятелем. Мовлення зайшло про видатних жінок. Спочатку були згадані героїні стародавності, потім співрозмовники
Приятель почав вихваляти одну знайому даму, перераховуючи її достоїнства, і поки він просторікував, наш оповідач думав про себе: “Щасливець той, кому прихильна Фортуна подарує любов настільки доконаної дами”. Потай вирішивши спробувати щастя на цьому поприщі, він став розпитувати, як її ім’я, якого вона звання, де живе, і на всі питання одержав вичерпні відповіді. Розставшись із приятелем, герой відразу ж направляється туди, де сподівається неї зустріти. Осліплений красою тієї, про яку раніше він тільки чув, філософ розуміє, що потрапив у мережі любові, і вирішується зізнатися у своєму почутті.
Він пише лист і одержує відповідну записку, суть і форма якої не залишають сумнівів у тім, що його приятель, що настільки гаряче розхвалював природний розум і вишукане красномовство незнайомки, або сам обманюється в них, або ж хоче обдурити нашого героя. Однак полум’я, що бушувало в груди закоханого, зовсім від цього не згасло, він розуміє, що ціль записки – підштовхнути його на нові листи, які він відразу й пише. Але відповіді – ні письмового, ні усного – так і не одержує
Здивований дух перебиває оповідача: “Якщо справа далі не пішла, чому ж ти вчора заливався слізьми й з такою глибокою скорботою призивав смерть?” Нещасний відповідає, що на грань розпачу привели його дві причини. По-перше, він усвідомив, як нерозумно поводився, з ходу повіривши, начебто жінка може мати настільки високі достоїнства, і, заплутавшись у мережах любові, подарував їй волю й підкорив розум, а без цього душу його стала рабою. По-друге, обманутий закоханий розчарувався у своїй коханій, коли довідався, що вона відкрила іншим його любов, і за це він порахував її самої жорстоких і підступної з жінок.
Одному зі своїх численних коханців вона показала листи нашого героя, знущаючись із нього як над рогоносцем. Коханець розпустив плітки по всій Флоренції, і незабаром нещасний філософ став у місті посміховищем. Дух уважно вислухав і у відповідь виклав свою точку зору. “Я добре зрозумів, – сказав він, – як і в кого ти закохався й що привело тебе в такий розпач. А тепер назву дві обставини, які можна привести тобі в докір: твій вік і рід твоїх занять. Вони^-те й повинні були навчити тебе обачності й застерегти від любовних спокус.
Тобі варто було б знати, що любов висушує душу, збиває зі шляхи розум, віднімає пам’ять, губить здатності”. Все це я випробував на собі, – продовжив він. – Моя друга дружина, добре засвоївши мистецтво обману, увійшла в мій будинок під видом лагідної голубки, але незабаром перетворилася в змію. Безжалісно пригноблюючи рідних, заправляючи чи ледве не всіма моїми справами й прибираючи до рук доходи, внесла вона в будинок не мир і спокій, а розбрат і лихо. Один раз зненацька я побачив у нашому будинку її коханця й зрозумів, що він, на жаль, не єдиний.
З кожним днем усе більше доводилося мені терпіти від цієї розпусниці, який дарма були мої докори, і в серце моєму скопилося стільки борошн і роздирань, що воно не витримало. Ця підступна жінка зраділа моїй смерті;
Вона оселилася поруч із церквою, щоб зникнути подалі від чужих очей, і дала волю своєї ненаситної похоті. От портрет тієї, у яку ти був закоханий. Трапилося так, що я відвідав ваш мир саме на наступну ніч після того, як ти написав своїй дамі перший лист. Було вже за північ, коли я зайшов у спальню й побачив її веселящейся з коханцем.
Вона читала вголос лист, знущаючись із кожного твого слова. От як потішалася над тобою ця мудра дама зі своїм недоумком коханцем. Але ти повинен зрозуміти, що жінка ця не виключення серед інших.
Всі вони виконані підступництва, жагуче бажання панувати переповняє їх, ніхто не зрівняється по злостивості й підозрілості з жіновий статтю. І тепер я хочу, щоб ти помстився цій невартій жінці за образу, що принесе користь як тобі, так і їй”.
Вражений герой намагається довідатися, чому дух саме цієї людини, якого він ніколи не знав при житті, відгукнувся на його страждання. На це питання дух відповідає: “Провина, за якої мені велено засудити тебе заради твого ж блага, частково лежить і на мені, тому що жінка ця ніколи була моєї, і ніхто не міг би знати всій її таємниці й повідати тобі про цьому так, як я. От чому я прийшов лікувати тебе від хвороби”.
Герой прокинувся, став міркувати про побачен і почутому й прийняв рішення навік розстатися з пагубною любов’ю
Н. Б. Виноградова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)