Віктор Забіла – Кохання


КОХАННЯ Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, Сани тільки аж гудуть; Коні хочуть вже оддихать, Комусь ще далеко їхать: \”Поганяй скоріше, ну!

Не надержуй орчикових, – Пропадуть, дак купим нових – Скучив дуже без її\”. Серце б’ється, завмирає,

А того воно не знає, Що милая не його. Серце в грудях задрижало, Як вже хутір видно стало, Де мила його жила…

Живо під рундуком стали, Коні добрії домчали, Мокрі були, мов з води. Скочив з саней, обтрусився, Кругом себе оглядівся Да й подумав про себе: Як ввійти, як поклониться, Як на милу подивиться, Що до милої сказать? Спитаться: \”Чи правду кажуть, Що з другим їй руки зв’яжуть, А мені, бач, дак прощай?\” Ввійшов в хату, батько й мати Стріли його, шанувати Почали, як було сперш. Про те, про се розмовляли, Усім добрим частували, А милої не було.

Зразу двері одчинились, Ноги так і затрусились У того, хто її ждав.

Павою по хаті ходить, Голоском так і виводить, Кропив’янка мов в кущі. Батько-мати вийшли з хати, Він став з нею розмовляти Да й питається: \”Чи так, Що всі люди йому кажуть, Що з другим їй руки зв’яжуть, А йому дак, бач, гарбуз?\” Червона, як квітка, стала, Спершу трошки промовчала, А після сказала так: \”Хто тобі отеє каже, І хто мені руки зв’яже З другим, з ким, як не з тобою?\” Прийшла тітка, батько й мати, Годі милій розмовляти, Милая сказала так: \”Пісня гарна, да не тая\”, Він сказав: \”Се вже другая, Що колись співала ти!\” І знов стали балагурить, Хто у винниці де курить, Скілько хто доходу взяв… \”А в вас виннички немає?\” – Батько знов його питає. \”Нема, треба ще зробить!\” А тітка дак все сокоче: \”Хто за його пійти схоче?

В його худоби нема! А в того багацько грошей, Подивиться, дак хороший, Іди лучче за того!\” От він, трошки посидівши, Подумавши, розсудивши: \”Пора, – каже, – до двора! Прощавайте!\” – \”Прощавайте!

На здоров’я поживайте!\” Коней даром потомив!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Віктор Забіла – Кохання