Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко


Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, – побожилась, Да лиха година, Що я такий безталанний На світ уродився: І сам бідний, і з бідною Вірно полюбився!

Що ж тепер мені осталось: Плакать да нудиться Або вештатись по світу Да вік не жениться. Не розлюблю я ніколи, Гріх на душі буде, Сам я себе покараю – Не бог і не люди. Бо не люди мене звели, Щоб я став кохати; Серце з серцем зчепилося, Трудно розірвати.

Так я про себе гадаю, Що вік не забуду; Поки серце б’ється в грудях, Поки жив я буду, Не покину тебе, серце, Дівчинонька мила; Розлучить мене з тобою Тільки що могила.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко