Вільної думки шлях промінний (за твором “Іван Вишенський”)
Занурюючись у глухі печери власної душі, ми даремно шукаємо там світла, даремно блукаємо в пітьмі сумнівів і коридорах легкої псевдовіри, але ось після чергового внутрішнього розп’яття, облите сльозами пам’яті приходить Прозріння – світло завжди було з нами там, нагорі, де всі істини прості, де є любов, праця, свобода.
Такий шлях – від спокою-смерті до духовного вибуху – пройшов Іван Вишенський, художньо осмислений та інтерпретований Франком в однойменній поемі. У його образі передові світоглядні позиції могутнього Каменяра
При першій появі Іван Вишенський постає похилим, зморшкуватим дідусем, що несе хрест до печери, в якій йому судилося провести останні роки життя в аскезі, розмові з Богом, відреченні від земного життя. Це його свідомий вибір, але у гірському повітрі Афону все ж присутня гнітюча приреченість, смертельна задуха. Так письменник, а головне, філософ Франко, показує своє ставлення до такого вибору.
Пейзажна замальовка на початку твору – живий, енергійний
Крізь химерні барви свідомості, тумани, сумнівів, океан знесиленого страху перед Богом доводиться пройти Йвану на шляху до ключа розуміння. Франко як вільнодумець у релігії, що вважав її історичний час скінченим і сповідував науковий підхід до Біблії, віддає перевагу розуму й мимолітним відчуттям героя, через які той пізнає свій ідеал. І хоча спочатку релігійна покора перемагає над поривом розуму і серця (Вишенський не зважується розірвати павутину, а потім не відкликається на крики козаків, що приїхали, щоб його повернути), але просвітління настає лиш після того, як Іван усвідомлює, що насправді хоче й повинен бути на рідній землі, де він потрібен, яку з дитинства любить усім серцем.
Кладкою сонячного проміння він іде до себе, до Бога, а головне, до народу, часточкою якого він є. Так Франко утверджує пошук ідеалу через тему “особистість – народ” і виголошує магістральну проблему твору, виражену у монолозі головного героя:
Що мені до України?
Хай рятується, як знає,-
А мені коли б самому
Дотиснуть до Христа.
Побачивши в Івані Вишенському людину, здатну на подвиги в ім’я народу, автор за допомогою художнього вимислу вирішує показати шлях поневірянь відомого полеміста, щоб відкрити можливість для інших українців пройти тією ж дорогою: від прагнення власного спокою до служіння інтересам народу.
Як повстав проти тодішніх руських владик і духовенства Іван Вишенський, так повстає і Каменяр проти мертвої тиші в душах українців. “Жар, життя, тепло і світло” живуть у наших серцях, так нехай вони не згасають, і вільні думки лунають із печер невігластва, як лунали колись із вуст мужніх Іванів – Франка і Вишенського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)