Вільям Вордсворт
Приблизно так сказав про поезію Вордсворта його соратник і критик Колрідж: “Як може сповна насолоджуватися Вордсвортом той, хто ніколи не роздумував над істинами, які Вордсворт повінчав із безсмертним віршем”. Принагідно слід зауважити, що не завжди в творах останніх десятиліть життя поета істини, які він проголошував, доводив, а подекуди й дидактично нав’язував читачеві, були “повінчані з безсмертним віршем”. Не лише окремі рядки, а й строфи і цілі твори звучать у наш час “темно і мляво”, переобтяжені метафізичними абстракціями,
Мова стає відповідно до високого й абстрактного філософування переобтяженою словами піднесеного, пафосного звучання, втрачає ту простоту, прозорість, зримість, котрі захопили перших читачів “Ліричних балад” і так сильно вплинули на наступні генерації англомовних поетів.
Деякі, може навіть більшість, з виношених Вордсвортом думок про сенс людського буття, про найдосконаліші форми існування людини на землі, про шляхи народів до щастя, про свободну волю й залежність особистості від вищого розуму –
Вільям Вордсворт належить до так званої старшої генерації англійських романтичних поетів. Двадцятирічним юнаком він захопився гаслами Французької революції про Свободу, Рівність, Братерство й побував у Франції (1792-1793). Але те, що він там побачив на власні очі, викликало в його палкій, чутливій душі певне розчарування. Напередодні якобінського терору, він повернувся на батьківщину, втративши велику частину своїх прекраснодушних ілюзій щодо чистоти, шляхетності й гуманності революції і її діячів. Хоч він ще довго вірив у революцію, але таку, якою вона не могла бути, тобто без жорстокого насильства, масових убивств, річок крові.
Відтоді він завжди виступав проти революційного насильства і тих політичних ідей просвітителів, які духовно готували події 1789-1793 років, обстоюючи думку про дійовість моральної проповіді, морального всамовдосконалення людини, а відтак зміни світу на краще. Злам, який він пережив у 90-х роках, позначився на його поезії, яка поступово втрачає юнацький бунтівний пафос, хоча любові еінвчуття-до-ыареду, селян^ до найбідніших -“важлива емоційна барва на його митецькій палітрі й пізніше, а тема страждань простих людей від утиску і визиску багатих І могутніх присутня в багатьох його творах. Змінюється лише їхній настрій.
Замість палкої віри у щасливішу зміну долі бідарів, з’являється смуток, безнадія, а сподівання поет покладає все частіше на вищі сили.
Вордсворт народився в сім’ї адвоката. Ще дитиною втратив батьків і виховувався в сім’ї родичів. Навчаючись у Кембріджському університеті, став відомий серед товаришів як поет. Ідеї Руссо про справжнє людське життя, яке може здійснитися лише у спілкуванні з природою, далеко від цивілізації та її руйнівного впливу на особистість, знайшли у Вордсворті гарячого прихильника.
Для цього були не лише особисті причини. Звичайно, тонка емоційна вдача поета (а на думку Вордсворта лише той, хто відчуває все набагато гостріше, ніж звичні смертні, може стати поетом) робила його особливо вразливим до краси гір, лісів, озер та лук, місячного сяйва чи соняшного блиску, буйного цвітіння весни або тихого суму осені.
Згадаємо дружбу Гете і Шіллера, створення гуртків німецьких романтиків. Яскраві оригінальні індивідуальності впливали один на одного, обмінювалися думками на хвилюючі їх теми, читали твори друзів і детально їх аналізували. В дружніх дискусіях і листуванні народжувалися спільні задуми, викристалізовувалися естетичні принципи, оформлювалися естетичні маніфести.
Результатом дружнього спілкування Вордсворта з Колрі-джем став-єшльний претичний збірник під назвою “Ліричні балади” (1798), виданий за тодішнім звичаєм анонімно.
Це не була перша публікація Вордсвортових творів. На час виходу в світ “Ліричних поезій” він був автором поем “Вечірня прогулянка”, “Описові нариси” (обидві 1793), в яких ще надто сильні сентименталістські мотиви й образи, не бракує і дидактики. Тоді ж він почав працювати ще над однією поемою “Провина і скорбота, або Випадки у Солсберійському степу”. Завершена в 1794, вона з’явилася друком лише через півстоліття, до того ж після &;#8216; серйозної авторської правки. Про її виникнення поет згадував: “У другій половині літа 1793, провівши місяць на острові Уайт, спостерігаючи флот, який у той час, на початку війни, готувався до виходу в море з Портсмута, я поїхав звідти, засмучений меланхолійними передчуттями…, я в глибині душі був переконаний, що війна затягнеться надовго й викличе численні нещастя та лихо.
Це переконання було тим міцнішим, що під час тривалого перебування у революційній Франції я був свідком того захвату, який панував у цій країні”.
Вордсворт, думаючи про жахи війни між Англією і Францією та її наслідки для простих людей, вигадав трагічний сюжет поеми, в якій діють скривджені війною і несправедливістю чоловік і жінка, які опинилися поза суспільством. Він – колишній моряк, якого обдурили при розрахунку, коли він завершив службу на флоті. Так він лишився без засобів до існування з душею, повною гнівом і гіркотою. Вона – вдова солдата, який загинув на війні.
В її батьків пани забрали дім і землю, і вона також опинилася просто неба без ламаного шеляга в кишені, без доброго імені. Обоє зустрілися серед широкого степу й розповідали один одному про свою сумну долю. Голод робить колишнього матроса розбійником, заради грошей він вбиває подорожнього.
Так чесна колись людина стає злочинцем і закінчує своє життя на шибениці. З художньої точки зору особливо цікаве в поемі те, як автор поєднує історії своїх героїв з найпохмурішим зображенням природи – “сумні поля”, хатинка вівчарів, відома як “Мертвий будинок”, загрозливо темне небо тощо.
Поема має своєрідне обрамлення. Починається вона з розповіді про блукання самого поета в степу, його згадки про жорстокість давніх кельтських часів, що постають в його уяві у всій своїй кривавій жахливості. Раптом він бачить зотлілий труп на шибениці – знак не відшумілого язичницького часу, а страшного сьогодення. А закінчується твір картиною того ж Солсберійського степу, де на шибениці висить страчений моряк-убивця.
Вордсворт не лише розповідає про трагічну долю простих людей, зацькованих життям, а й стверджує думку, що вбивцею чи злодієм не народжуються, а стають під тиском злиднів і несправедливості. Загальний колорит цього найпохмурі-шого серед ранніх поезій Вордсворта твору навіює сумний настрій. Сполучення поетових видінь в дусі готичних жахів і безрадісних картин реального життя справляє сильне емоційне враження.
Та саме це і було наміром поета, принциповим для нього завданням. Однак про теоретичне обгрунтування засад нової – романтичної поезії треба говорити у зв’язку з “Ліричними баладами”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)