Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига
Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін.
Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро.
– Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше.
А я заховаюсь в озері.
Петро вирізав шаблею очеретину і поплив.
Гивор додивився, як Петро Мамарига сховається під водою, і тоді вискочив на горб і кинувся в степ. Та було пізно.
Татари помітили Гивора і закричали:
– Оце його кінь! Ловімо його коня! Без коня козак Петро
Татари оточили Гивора і колом погнали на нього.
Та кінь козака Петра Мамариги був не з тих коней, що підставляють свою голову: Гивор сам по собі розігнався і перескочив татар із їхніми кіньми і вже було б втік, якби, та якби не впав передніми копитами у вузький степовий рівчак.
Татари спутали Гивору передні і задні ноги і сказали:
– Тепер кінь козака Петра Мамариги у наших руках. Зловімо тепер самого козака Петра Мамаригу. Без коня він далеко не втече і не зайде. Озеро!
Він тут, він заховався в озері, а ось і його сліди!
Татари позіскакували з коней і випили кумису.
Козак
Він сидів посередині озера, бо знав, що татари плавати не вміють і до нього не доберуться.
Була осінь, і по краях озеро вже замерзло.
Синенький льодок в заберегах татар не спинив, і татари поповзли по ньому до води.
– Ми цього козака Петра Мамаригу вичавимо з болота, як в’юна! – говорили татари і місили озеро вздовж і впоперек аж до того місця, де вода їм була по шию. Далі татари не йшли, бо боялись втопитись.
Петро ж тим часом сидів у воді і дихав, і все теє татарське чув, що вони говорили про нього, і думав:
“Говоріть мені, говоріть, а мені тут у воді тепло”.
– Де ти тут, козацька душа? Краще вилазь сам, та ми тобі скрутимо руки та продамо в Туреччину на базарі, аби ти знав, як воювати з нами.
“От”, – думав собі Петро. В небі сливіла туча, і горя не було.
“От, – думав собі Петро, – хто б це моїм товаришам-козакам та звістку подав, що я тут один у воді з очеретиною в роті та дихаю через неї. Нема кому і звістки подати, хіба що, може, Гивор доскаче?. От шкода, такий добрячий тютюн пропадає, намокне тютюн, не буде чим і люльки набити та цим тютюнцем закурити”.
А татари? Татари поморились та позамерзали.
Намокло вилізли з озера, розвели вогнище й стали сушитися та обсихати, як наступила ніч, і озеро стало замерзати на очах.
– Оце добре! Як тільки озеро геть усе чисто замерзне – тоді ми спалимо увесь очерет на ньому, а з ним ту очеретину, через яку козак Петро Мамарига дихає. Тоді волею-неволею йому доведеться пробивати головою лід і йти в наші руки.
А поки що озеро замерзає – ми трохи поспимо.
Татари обдивилися зв’язаного Гивора, виставили сторожу і поснули.
Сторожа виїхала на горби дивитись у степ, бо козаки і вночі нападають.
Закуняв у воді з очеретиною в роті і Петро Мамарига.
Раз ніч – і всім людям і звірам хочеться спати, то чого б то і славному козаку Петру Мамаризі хоч не поспати, то покуняти?
І Петро задрімав… Один окунь, видно, голодний, розігнався і з розгону вхопив Петра за вус. Петро – лап! – нема половини вуса!
Дивиться: перед ним окунь крутиться, памороки забило.
– От і тварюка! – вилаяв окуня Петро. – Ти ж то некуряще!. Але ж як же це я покажуся тепер своїм товаришам півторавусим? Треба ж тобі таке – зайшов в озеро!.
Ото ж ніколи, коли сидиш у воді з очеретиною в зубах, ніколи не треба не те що спати, а навіть куняти! Це ж порох, мабуть, намокне і шабля…
Дивився-дивився Гивор на свої пута, а потім і спробував їх на зуб.
– Тепер буду добиратись до своїх задніх, – сказав собі кінь Петра Мамариги.
Та як Гивор не вигинав шиї – до своїх задніх ніг він дістатись не міг.
– Що робити?
А робити було що. І Гивор це зробив: він став на свої передні і побіг ними в степ. Татарська сторожа вклякла. Попадала і повмирала.
– Повмирали, – сказав їм Гивор, – навіть забули крикнути…
– Гиворе, це ти чи хто? – спитали козаки.
– Я, – сказав Гивор. – Козак мій, Петро Самійлович
Мамарига, сидить в озері і дихає через очеретину.
– Діло звісне, – сказали козаки. – То що?
– А те, що на озері вже хвиль не стає.
– Тепер чи коли?
– Тепер.
– Тоді по конях, – сказали козаки.
Козак Петро Мамарига сидів з кобзою на траві перед козаками, і срібна чарочка була біля його коліна. Гивор стояв за козаком Петром Мамаригою і дивився через його плече.
Related posts:
- Микола Вінграновський – Козак Петро Мамарига ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА Казка Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав […]...
- Вінграновський Микола Степанович Довженко I Благословенні води літ, Літа Десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в […]...
- Вінграновський Микола Степанович Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Вінграновський Микола Степанович Гусенятко Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і – народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого […]...
- Вінграновський Микола Степанович Первінка Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев – купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; В який його бік тепер? Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців. Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Вона була задумлива, як сад…” Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Вінграновський Микола Степанович Гайявата Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Пасе кози […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Не чіпай наші сиві минулі тривоги…” Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!. Татарва […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вечірнє Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами. І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі просторами ніжними, І губи вечеряють […]...
- Вінграновський Микола Степанович На добраніч Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла. – Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, – сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, – але заболіло. – Ковбаси наївся, і магазинної, і так […]...
- Вінграновський Микола Степанович Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Вінграновський Микола Степанович Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в […]...
- Вінграновський Микола Степанович Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, […]...
- Вінграновський Микола Степанович Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Вінграновський Микола Степанович Осяяння В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном… П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти… І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу хвилю я тебе помітив, І […]...
- Вінграновський Микола Степанович Золоті ворота 1 Підіймаються грози на тлі вечорів, У тих грозах серця позливались з громами. Блискотять паровози в очах матерів, Рвуться сльози на крила, узяті вітрами, І прощання за нами простерлось руками, В паровозную гриву вчепилось вгорі, По країні летить від зорі до зорі. Підіймаються думи одна за одною… Опускаються очі ув очі до дна… Тишина відцвіла […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вінок на березі юності 1 Твій берег я пройшов, моя ріка!. Вже згадки дихають в обличчя, наче коні… Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і важка… Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать… Гіркі… солодкі… чорні і червоні… Як привиди мальовані ячать! Вітаю вас! Ви – творча моя глина, І я руками серця і думок […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Встав я, – ранній птах…” I Встав я, – ранній птах, – Зелене диво лебедило, – Ходило літо, вітер пах М’яким зеленим дивом. Встав я, – ранній сніг, – Сміялись коні невисоко, – Дивився радо ніжний світ М’яким коневим оком. Встав я, – сніго-птах, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво. Дивно на піску […]...
- Вінграновський Микола Степанович Елегія “Зіходить ніч на витишений сад…” Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!. Душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!. В цю ніч в своїм чутті Я мов приймач!. – […]...
- Вінграновський Микола Степанович Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу розказати вам Про наші ріки […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі…” Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі Дніпра З 28-ми своїх літ Наш […]...
- Микола Степанович Вінграновський Вельми небуденне явище в нашій літературі – поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну… Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. […]...
- “Микола і Петро – герої і побратими, сироти без роду” за п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка” Видатний український письменник і драматург І. П. Котляревський зробив великий внесок у становлення українського національного театру, деякий час він навіть був директором театру у Полтаві. Його п’єса “Наталка Полтавка” стала першим драматичним твором нової української літератури, в якому вперше було реалістично змальовано життя простого українського народу, його прагнення, мрії і побут. “Наталка Полтавка” – це […]...
- Козак Морозенко – мужній захисник рідної землі – І варіант 6 клас І варіант В українському фольклорі жанр історичної пісні з’явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь. Козак Морозенко – це не тільки герой історичної пісні. “Ой Морозе, Морозенку”, але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому […]...
- Микола Вінграновський – Первінка (СКОРОЧЕНО) Микола Вінграновський Первінка ( СКОРОЧЕНО) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала […]...
- Вінграновський Микола Первінка (скорочено) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці […]...
- Микола Вінграновський – Гусенятко ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА ГУСЕНЯТКО Оповідання Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і – народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що […]...
- Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури Микола Вінграновський – Поет, прозаїк – Божий дар Для української літератури З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя […]...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі “На калиновім мості”, було багатим […]...
- Козак Голота – герой народної думи Нещодавно я перегортав збірку народних дум. У них розповідається про боротьбу українського народу проти турків і татар. Про сміливих, хоробрих, винахідливих козацьких ватажків: Самійла Кішку, Морозенка, Богдана Хмельницького. Але найбільше мені сподобалась “Дума про козака Голоту”. В образі Голоти народ бачить свого товариша, друга, визволителя. Часто нападали на українські міста та села турки і татари, […]...
- ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ. ТЕПЛИЙ ДОЩИК-СРІБНОПАД І семестр З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ Урок 46. ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ. ТЕПЛИЙ ДОЩИК-СРІБНОПАД… Мета: удосконалювати навички виразного читання віршованих творів; навчати аналізувати прочитані вірші; розвивати смислову, образну пам’ять, уміння узагальнювати, зіставляти; виховувати любов до художнього слова. II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА Ген стрибають на морозі Три ворони на дорозі. – Кар-кар-карІ За скоринкою погнались, На все горло […]...
- Козак Морозенко – мужній захисник рідної землі – ІV варіант 6 клас І V Варіант Хто такий Морозенко, про якого складено стільки народних пісень? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького – полковник Станіслав Морозенко, а можливо, це осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко. Так чи інакше, але Морозенко був мужнім захисником рідної землі. У XIV-XVI ст. більша частина українських земель була захоплена панською Польщею. З […]...
- МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Рік народження Миколи Вінграновського – 1936-й. Той, що дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, ще роком пізніше – Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими […]...
- Їхав козак за Дунай Климовський Їхав козак за Дунай Їхав козак за Дунай, Сказав: – Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси та гуляй! – Постій, постій, козаче, – Твоя дівчина плаче, Як ти мене покидаєш, – Тільки подумай! – Білих ручок не ламай, – Ясних очей не стирай, – Мене з війни зі славою – К собі ожидай! – Не […]...
- Микола Вінграновський – Біографія Микола Вінграновський (Народився 7 листопада 1936) ЧАРІВНИК СЛОВА Вельми небуденне явище в нашій літературі – поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну… Що ж таке: поетова […]...
- Сеньйорито акаціє, добрий вечір – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Скорочено Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? У […]...
- Петро Перший Однак Пушкін завжди бачив у Петрові крайній прояв самовладдя, що граничить із деспотизмом. ” Петро Перший нехтував людство, бути може, більш, ніж Наполеон”, – писав він в “Історичних зауваженнях”. В “Мідному вершнику” риси моці й самовладдя в образі Петра доведені до останніх меж. Відкривається повість образом владаря, що у суворій пустелі задумує свою боротьбу зі […]...
- Микола Вінграновський (1936-2004) Українська література 6 клас КРОКУЄ ОСІНЬ ЗОЛОТА Микола Вінграновський (1936-2004) Книги М. Вінграновського для дітей – це чарівний світ, де легко і просто народжується казка, де живуть її добрі герої. Вони, як велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається навколишнє життя. Поетові притаманний яскравий талант – тонко розуміти, відчувати прекрасний світ дитинства. […]...
- ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ – СЕМЕН КЛИМОВСЬКИЙ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Історично-мемуарна література ЇХАВ КОЗАК ЗА ДУНАЙ Їхав козак за Дунай, Сказав: – Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, Неси да гуляй. -Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче; З ким ти мене покидаєш – Тільки подумай! – Білих ручок не ламай, Ясних очок не стирай, Мене з війни зо славою К […]...