Вінграновський Микола Степанович На добраніч
Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла.
– Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, – сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, – але заболіло.
– Ковбаси наївся, і магазинної, і так домашньої з часником, – куди я піду? Та не піду я нікуди. В норі тепло? Тепло. Вухо болить?
Болить. От і лежи. Слухай собі небо над сосною, мугикай собі що хоч, не хоч – не мугикай.
Коров’як бджоли
– Понюхаю тебе сам, – сказав лис коров’яку, і хоча з нори вилазити не хотілося – виліз. Став на пісок, побілений сонцем за літо, пісок залоскотав лисові лапи, і він ліг погрітися ще трохи на тепленькому. Погрівся.
Тоді пригнув лапою собі до носа коров’як, нюхнув його верхню квітку, під нею понюхав нижчу, під нижчою ще нижчу, під нижчою ще нижчішу, під тією найнижчішу, а попід найнижчішою
Сосні зробилося млосно. – Не обдуриш, – сказав лис коров’яку, – бо твоя верхня квітка найсолодша!
В кар’єрі сплескувалась риба, над лісом летів літак.
– Лети, лети! От залізу в нору, і ти мене вже більше цю ніч не побачиш, – сказав лис літаку.
Літак, видно, розсердився, бо розвернувся посеред неба над темним лісом у синім кар’єрі – прозолотився лише його тонкий хвіст нарівні з сосною.
Вухо давало себе ще знати. Лис засміявся з літака.
– Лети. На добраніч.
І літак полетів.
По той бік води під скелею важко дихали високі БілАЗи. Ті БілАЗи – лисове щастя: в обідню пору, коли хлопці з БілАЗів підполуднюють на гранітних каменюках, лис вже лежить за ‘їхніми спинами в полинах.
– Я тут, – каже хлопцям лис. – Ніби ви не знаєте, що я лежу за вашими спинами в полинах? Знаєте, бо лишите мені на граніті магазинну і так з часником домашню, щоб потім дивитись на мене з БілАЗів, як я на граніті їм, а часник викидаю собі під лапи…
Лис кинувся за джмелем. Цей джміль давно морочив лисові голову, бо дуже хотів вижити лиса з нори і самому жити у ній. Джміль знав, що ця нора була не лисова, а борсукова.
Але ж лис зайняв її першим! Лис зайняв її, коли ще мати була жива.
Джміль надувся і покотився тікати – навіть літати як слід не умів!
– Тікай, бо дожену! – закричав йому лис, а сам ліг на лапи у коров’яку і далі не побіг. – Не обдуриш! Бо ти заманюєш мене, я знаю куди…
Джміль заманював лиса до гусака. На тому тижні джміль прилетів в обід, саме тоді, коли лис повертався від БілАЗів, і коров’як зустрічав його. Джміль намалював крилами перед лисячим носом нору і сказав, що нора – його.
Лис, довго не думаючи, дихнув на джмеля часником і заліпив йому лапою. Джміль трохи було оглух, але не впав, збив пелюстку з коров’яку і подерся на небо.
– Так ти ще й мій коров’як оббиваєш! – і лис по-справжньому кинувся за джмелем, бо знав, що джміль довго у небі не пролетить. Джміль – не літак, t догнав його, правда, вже у селі за кар’єром в калюжі, де саме купався гусак: джміль з розгону і втоми впав за гусаком у калюжу, а лис наскочив на гусака – гусак саме точив дзьоба об воду, і лисові від того точеного дзьоба засвітилося в очах… Прощально-жовто засвітився коров’як…
Сергій Іванович Проць саме тоді йшов зі школи. Сергій Іванович хоча і був сьогодні, першого вересня, першачком і вчителька так його і назвала, кинувся з новим портфелем у калюжу, підгилив ногою гусака, підхопив лиса на руки і побіг додому.
Гусак подивився вслід новій мокрій формі Сергійка – Сергія Івановича, побовтав лапою в калюжі скаламученим небом і знову почав точити об воду дзьоба, не забуваючи поглядати і на джмеля, що обсихав на портфелі.
– Я т-тобі дам!
– Мамо…
– Не мамай! Лисенятко до хати – а портфель?
– Мамо…
– А яке ж воно мокре, та мале, та жовтеньке… Іди ж мені зараз же по портфель! Ось прийде тато… Сергій Іванович пішов по портфель: з портфеля, з мокрого букваря, на “Г” – дивився гусак, на “Д” – кудись убік дивився джміль.
– Не заманиш! – сказав лис. – Ось прийде зі школи Сергійко і ляже біля мене, отут біля нори на піску, на тепленькому… Ти думаєш що: коров’як з БілАЗаМи, літак із сосною – це тобі так?…
В кар’єрі сплескувалась риба, і від того срібного сплескування лисові зарябіло в очах, рябіло доти, аж доки коров’як не сказав лисові “на добраніч”.
1977.
Related posts:
- Микола Вінграновський – На добраніч ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА НА ДОБРАНІЧ Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла. – Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, – сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, – але заболіло. – Ковбаси наївся, […]...
- Скорочено “На добраніч” Вінграновського Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар’єр густо засинів, сосна угорі золотіла. – Ліс потемнів, кар’єр посинів, а ти золотієш, – сказав. він сосні. З нори вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові зараз робити, – але заболіло. – Ковбаси наївся, і магазинної, і так […]...
- Вінграновський Микола Степанович Гусенятко Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і – народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого […]...
- Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав шаблею очеретину і поплив. Гивор додивився, […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі…” Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі Дніпра З 28-ми своїх літ Наш […]...
- Вінграновський Микола Степанович Первінка Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев – купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; В який його бік тепер? Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців. Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з […]...
- Вінграновський Микола Степанович Осяяння В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном… П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти… І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу хвилю я тебе помітив, І […]...
- Вінграновський Микола Степанович Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вечірнє Чорніє повітря… Шляхи засиніли, Гойднулися квіти пахучими снами, Натомлені села вечеряти сіли Під грушами, вишнями і небесами. І, тихий туман пригорнувши до себе, Вечеряє поле піснями з долин, Над селами й полем вечеряє небо, Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. І серце вечеря своїм сподіванням, І думка-порадниця мріями свіжими, Вечеряють очі просторами ніжними, І губи вечеряють […]...
- Вінграновський Микола Степанович Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, […]...
- Вінграновський Микола Степанович Довженко I Благословенні води літ, Літа Десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в […]...
- Вінграновський Микола Степанович Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в […]...
- Вінграновський Микола Степанович Гайявата Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці – Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду – Зимувати цілу зиму. Пасе кози […]...
- Вінграновський Микола Степанович Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
- Вінграновський Микола Степанович Золоті ворота 1 Підіймаються грози на тлі вечорів, У тих грозах серця позливались з громами. Блискотять паровози в очах матерів, Рвуться сльози на крила, узяті вітрами, І прощання за нами простерлось руками, В паровозную гриву вчепилось вгорі, По країні летить від зорі до зорі. Підіймаються думи одна за одною… Опускаються очі ув очі до дна… Тишина відцвіла […]...
- Вінграновський Микола Степанович Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Встав я, – ранній птах…” I Встав я, – ранній птах, – Зелене диво лебедило, – Ходило літо, вітер пах М’яким зеленим дивом. Встав я, – ранній сніг, – Сміялись коні невисоко, – Дивився радо ніжний світ М’яким коневим оком. Встав я, – сніго-птах, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво. Дивно на піску […]...
- Вінграновський Микола Степанович Вінок на березі юності 1 Твій берег я пройшов, моя ріка!. Вже згадки дихають в обличчя, наче коні… Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і важка… Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать… Гіркі… солодкі… чорні і червоні… Як привиди мальовані ячать! Вітаю вас! Ви – творча моя глина, І я руками серця і думок […]...
- Вінграновський Микола Степанович Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу розказати вам Про наші ріки […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Вона була задумлива, як сад…” Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Вінграновський Микола Степанович Елегія “Зіходить ніч на витишений сад…” Зіходить ніч на витишений сад… Глибокий вересень шумить крилом качиним, І за вікном, у листолет відчиненим, – Червоних зір червоний зорепад. В бентезі я!. Душа моя живе Твоїм печальним іменем прозорим. Твій теплий голос кров мою зове, І я освітлений твоїм осіннім зором. Зійди мені!. В цю ніч в своїм чутті Я мов приймач!. – […]...
- Вінграновський Микола Степанович “Не чіпай наші сиві минулі тривоги…” Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!. Татарва […]...
- Микола Степанович Вінграновський Вельми небуденне явище в нашій літературі – поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну… Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. […]...
- Микола Вінграновський – Гусенятко ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА ГУСЕНЯТКО Оповідання Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і – народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Її чоловік з табуном і старшими дітьми зранку подався політати над полем і плавнями перед відльотом. Гуска лишалася на пізнім своїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, що […]...
- ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ. ТЕПЛИЙ ДОЩИК-СРІБНОПАД І семестр З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ Урок 46. ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ. МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ. ТЕПЛИЙ ДОЩИК-СРІБНОПАД… Мета: удосконалювати навички виразного читання віршованих творів; навчати аналізувати прочитані вірші; розвивати смислову, образну пам’ять, уміння узагальнювати, зіставляти; виховувати любов до художнього слова. II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА Ген стрибають на морозі Три ворони на дорозі. – Кар-кар-карІ За скоринкою погнались, На все горло […]...
- Микола Вінграновський – Первінка (СКОРОЧЕНО) Микола Вінграновський Первінка ( СКОРОЧЕНО) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала […]...
- Вінграновський Микола Первінка (скорочено) Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці […]...
- Скорочено – СЕНЬЙОРИТО АКАЦІЄ, ДОБРИЙ ВЕЧІР… – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке – любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? […]...
- Микола Вінграновський – Козак Петро Мамарига ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА Казка Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав […]...
- ГРІМ – Микола Вінграновський (1936-2004) Українська література 6 клас КРОКУЄ ОСІНЬ ЗОЛОТА Микола Вінграновський (1936-2004) ГРІМ Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти. Грім жив у хмарі, і згори Він бачив, хто що хоче: Налив грозою грім яри, Умив озерам очі. А потім хмару опустив На сад […]...
- Сеньйорито акаціє, добрий вечір… скорочено – Микола Вінграновський Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Наступні рядки вірша побудовані на антитезі: протиставляються важкість і солодкість кохання: Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Автор вживає риторичні запитання, щоб акцентувати увагу читача на проблемі суті та сенсу […]...
- Сеньйорито акаціє, добрий вечір Вінграновський Микола Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Наступні рядки вірша побудовані на антитезі: протиставляються важкість і солодкість кохання: Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Автор вживає риторичні запитання, щоб акцентувати увагу читача на проблемі суті та сенсу […]...
- Сеньйорито акаціє, добрий вечір – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Скорочено Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? У […]...
- Микола Вінграновський – поет, прозаїк – Божий дар для української літератури Микола Вінграновський – Поет, прозаїк – Божий дар Для української літератури З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя […]...
- МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Рік народження Миколи Вінграновського – 1936-й. Той, що дав українській літературі Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, ще роком пізніше – Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та трохи молодшими […]...
- Микола Вінграновський – Біографія Микола Вінграновський (Народився 7 листопада 1936) ЧАРІВНИК СЛОВА Вельми небуденне явище в нашій літературі – поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну… Що ж таке: поетова […]...
- Скорочено – ХОДІМТЕ В САД… – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним […]...
- Микола Вінграновський (1936-2004) Українська література 6 клас КРОКУЄ ОСІНЬ ЗОЛОТА Микола Вінграновський (1936-2004) Книги М. Вінграновського для дітей – це чарівний світ, де легко і просто народжується казка, де живуть її добрі герої. Вони, як велике світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається навколишнє життя. Поетові притаманний яскравий талант – тонко розуміти, відчувати прекрасний світ дитинства. […]...
- Чорна райдуга Вінграновський Микола Чорна райдуга Спалив я з вами літечка миттєві, Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей? Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту? Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них, Ви ж будете ще жити – пектись в моєму слові, Бо ви – брехня! Ви – маскарад любові! Ви чорна райдуга небесних літ […]...