“Вишневий сад” А. П. Чехова – п’єса про нещасних людей і дерева
Читачеві, навіть не дуже уважному, напевно впаде в око, що в п’єсі Чехова практично немає жодного щасливої людини. Раневская приїжджає з Парижа, щоб покаятися у своїх гріхах і знайти останній спокій у рідному маєтку. Прямо по притчі про Блудного сина вибудувала вона Алл С о ч. Р У свої останні плани. Але, на жаль, їй цього зробити не вдалося: маєток продають із молотка.
Раневской доводиться вертатися в Париж до старих гріхів і нових проблем. Вірний слуга Фірс заживо похований у забитому будинку
Шарлотта зі страхом чекає настання нового
Навіть дерева в саду, по разумег нию Ані, збиткові, тому що зганьблено рабським минулим і, виходить, приречені сьогоденням, у якому немає місця прекрасному, у якому тріумфує практицизм. Але, по думці Чехова, завтрашній день однаково повинен бути краще, счастливее сьогоднішнього
Автор зв’язує свої надії щодо цього в Анею й Петей Трофимовым,
Адже його дід був колись кріпаком у цьому маєтку. І як би не приндився Лопахин, показуючи свій зліт, читач і глядач не може відскіпатися від відчуття, що приндиться-те він більше від безсилля раз-ріднитися із цим рабським садом, що навіть уже й неіснуючий буде нагадувати Лопахи-Ну, з якої він бруду вийшов у князи. Він радить вирубати сад, розбити його на ділянки й здавати ці ділянки під дачі. Він радить зробити це в пошуках виходу із зачарованого кола нещасть
“И тоді ваш сад стане щасливим, богатым, розкішним”, – заявляє він. “Яка нісенітниця!” – перебиває Лопахина Гаїв, що впевнений, що ні про яке щастя мовлення бути не може, коли немає ні квітучого саду, ні затишного старого будинку. Критика рад Лопахина йде, як говориться, автоматом, Гаевы навіть не беруть на себе праці вдуматися в суть справи й зрозуміти проект Лопахина. Лопахин у відповідь обвинувачує їх влегкомыслии.
Любов Андріївна в сум’ятті. Вона вже готова на все: звернутися по допомогу до тіточки, що терпіти не може, визначити по знайомству на службу брата, навіть позичити гроші у свого колишнього кріпака Лопахина. Але вона не хоче й не може поступитися своїми дворянськими традиціями
Для Гаевых “дачі й дачники – це так пішло…”. Вони вище цього. Вони знатні, розумні, воспитанны, освічені. Але вони, у силу не залежних від них причин і обставин, відстали від часу й тепер повинні поступитися своє місце, свій сад і будинок новим хазяям життя
Чехов створив таке сумне коло людей і дерев, щоб показати непотрібність, нікчемність для майбутнього нинішніх хазяїв вишневого саду. Вони зжили себе і є уособленням паразитизму дворянства з його безрозсудним марнотратством і легкодумством. Старих і бабів, все життя проробили на Раневскую, Варячи годує одним горохом, а першому зустрічному бурлаці Раневская, не замислюючись, віддає золотий
Старий мир дворянства, що йде з життєвої сцени, пофарбованого розчаруванням, доповнюють і лакей – хам Яша, і безглуздий конторник Епиходов. “От і скінчилося життя в цьому будинку”, – говорить Лопахин, натякаючи, що Майбутнє все-таки за ним. Але він помиляється. У майбутньому із всіх героїв п’єси може бути впевнена тільки Аня. Вона говорить Раневской: “Ми посадимо новий сад, роскошнее цього” – вона не просто намагається утішити мати, а як би намагається представити майбутнє
Вона успадкувала від матері кращі риси: щиросердечну чуйність і сприйнятливість до прекрасного. Вона в той же час повна рішучості змінити, переробити життя. Вона мріє про тім временя, коли переміниться весь уклад життя, коли життя, а не дерева перетвориться у квітучий сад, що дарує людям радість і щастя. Вона навіть готова трудитися й жертвувати заради такого майбутнього
И в її захоплених мовленнях я розчув голос самого автора п’єси, що говорить нам, розкриваючи таємницю свого добутку: дерева не винуваті в нещастях людей, а люди, на жаль, можуть, але не завжди хочуть зробити себе й навколишні їхні дерева щасливими