“Вітрами й сонцем Бог мій шлях помітив” (за поезією Теліги)

Часто ми зітхаємо, кажучи: “Якби знати, що з нами буде в майбутньому!” А я, коли чую ці слова, дякую Богові за те, що не знаю. Неймовірно важко жити, коли знаєш своє майбутнє, але нічого не можеш змінити. Але деякі – розуміють, відчувають і все одне йдуть вперед.

До таких обраних і належить Олена Іванівна Теліга.

Доля цієї жінки вразила мене. Дівчинка, яка народилася в Петербурзі, пройшла довгий шлях за свої короткі тридцять п’ять років. Все було в її житті: злети і падіння, туга і радість, – не було тільки спокою.

Та вона його

і не хотіла.

Перетворення Єлени Прекрасної (як називали Олену Телігу російські емігранти) на полум’яну українську патріотку сталося, коли дівчина почула, з якою зневагою російські монархісти говорять про мову її батьків. З того часу вона почала спілкуватися, а потім і писати тільки українською.

Вірші Олени Теліги – це її душа, серце, надія і страждання. Мене вразило органічне поєднання ніжності і сили поетеси, її прагнення боротися, захищаючи найсвятіше. Хоча вона знає, що боротьба – не жіноча доля:

Ми ж ваша пристань – тиха і ясна, –

Де кораблями – ваші збиті крила.

Не Лев, а Діва наш відвічний

знак,

Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Але поетеса також розуміє, що потрібно “іти завзято крізь вогонь і зливу” до того часу, коли зброю візьмуть ті, хто повинен боротися. І тоді для неї “час розгорне… любов і пристрасть, ніжність і турботи”.

Олена Теліга – борець, але вона не знаходить виправдання жорстокості:

Я руці, що била, – не пробачу.

Не для мене переможний бич!

На думку поетеси, той, хто любив по-справжньому, не буде мститися і завдавати болю навіть тоді, коли почуттів не залишиться.

А поряд з любов’ю в житті – боротьба… Коли почалося війна, Олена Теліга повернулася на Вкраїну, щоб боротися за її духовне відродження. Яку ж силу духу треба Мати, щоб не тікати від війни, а добровільно йти в її вогонь! У цьому вогні вона згоріла, як і багато невідомих, яких знищували упродовж віків тільки через те, що вони були іншими.

Але вона відродилася з попелу міфічним птахом Феніксом для того, щоб ми ішли “крізь січні – в теплі квітні, крізь біль розлук – у радість стріч”.

Шлях Олени Теліги насправді був намічений сонцем і вітрами. Сонце несе світло, тепло, радість і добро, вітри дарують зміни і надії… Мабуть, мрія і надія жили в душі Олени Теліги до останнього подиху.

Двадцять першого лютого 1942 року фашисти розстріляли поетесу в Бабиному Яру. Але вона жива. І коли я читаю вірші поетеси, я думаю, що, можливо, з ними у світ повернулася душа Олени Теліги.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Вітрами й сонцем Бог мій шлях помітив” (за поезією Теліги)