Володимир Маяковський Нашому юнацтву

Володимир Маяковський Нашому юнацтву Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах.

Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975 На сотні естрад слухняно йшов, Під тисячі поглядів сходив.

В країні моїй стільки різних є мов Та різних убрань і народів! Насилу, піт проливши струмком, Крізь горло тонеля продерся І виліз, і ось, простившись свистком, Із Курського рушив кур’єрський!

Заводи Женуться від лісу до хат, Хитливі берези й ялини, І чиста, Неначе слухаєш МХАТ,

Московська говірка лине. З-за обріїв дальніх,

де ліс чорно ліг, Хатки виглядають заховані.

Барвисті бочки їх з-під солом’яних стріх По-різному мальовані. Беріть із собою поезій мішок, Талантом налийтесь по вінця,- У відповідь зичливий цідять смішок

Уста юнака-українця. Простори біжать, виростаючи знов, Їх сонце пече – куховарка. І поїзд уже біжить на Ростов, Далеко за димний Харків. Поля – на мільйони хлібних тонн,

Немов їх рівняють рубанки, А в охрі пшениць посріблений Дон Блищить позументом кубанки. Захрипши, продовжує поїзд ревти, І ось почалось кавказьке,- То голови цукру підносять хребти,

То в сонце – пожежні каски. Лечу ущелинами бистро

я. Сивіють шапки й крижини. Затисши кинджали, горяни стоять,

Зорять із сідла осетини. Брила вгорі снігова, Сохне внизу трава, І сонце свій йод розлива.

Тбілісців пізнаєш за сотню метрів: Гуляють годинами денними У модних шляпах, в блискучих гетрах Парижанами отакенними. По-своєму вчиться абетки всяк,

Аж цифри по-своєму сняться їм. У кожного третього – мова своя І власна у нього нація. От якось, заклопотаний безліччю справ, Забув я готель, де ночую.

Адресу по-руськи в хохла я спитав. Хохол відповів: “не чую”. Коли ж науковій віддаються темі, Їм в російській мові завузько; З Тбіліською Казанська академія

Листується по-французьки. І я Париж люблю, бігме,- (чудові бульвари і площі). От взяти, наприклад,-

Бодлер, Малларме Тощо!

Та нам хіба, війську, що твердо іде Крізь бурі і роки колонами, Ростити на зміну собі бульвардьє Французистими піжонами?

Хто був без’язикий, тим квітнуть дає Свобода радянської влади. Шукайте свій корінь і слово своє,

Питайте в філологів ради. Вглядайтесь в життя своє на віддалі, Змагайтеся в кожному заході

За те, що є добре на нашій землі, За те, що є добре й на Заході. Та місця нема ворожнечі мазку, Щоб душ молодих не вмастити! Товаришу молодь!

Дивись – на Москву, На російську вуха гостріте. Та будь я хоч негром старим-престарим, Труди поклав би шалені,

Щоб російську знати тільки затим, Що мовив по-російськи Ленін. Коли в жовтні гарматні громи вогневі По вулицях кров’ю лилися,

Я знаю,- рішалася доля в Москві І Києві, і Тбілісі. Ми бачим в Москві не державну петлю, Що землі, мовляв, заарканить. Москву я не тільки, як руський, люблю,- Люблю, як мій стяг полум’яний!

Ввібрав я трьох мовних джерел потік. Я не з кацапів-роззяв. Я з діда – козак, з другого – січовик, А в Грузії жить починав. Три різних краплини в собі я вмістив І маю я право поета

Ганьбити всесоюзних радміщуків, І ваших, і русопетів. 1927 .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Володимир Маяковський Нашому юнацтву