Володимир Самійленко – Над руїнами

НАД РУЇНАМИ I О, плачте, ви, хто сльози ма в очах, О, плачте над руїнами святині! Нехай побачу я ще в тих сльозах, Що в вас душа ще досі не в руїні.

Але ні краплі сліз в очах ясних! І погляд мов чужий усім стражданням… І чую я один веселий сміх

В краю, де треба б буть самим риданням… II Мені снився величний, зруйований храм; Обгорілії стіни не мали дахів,

Малювання пропало від диму й від плям, А в побиті шибки буйний вітер шумів. Мені снилось, що серце боліло моє І що смутно питав я руїну німу: “Де ж поділися ті – чи вони, може, є,-

Що тут богу служили й молились йому?” Мені снилось, що голос до мене сказав: “Подивись і вважай!” – І побачив я там, Що відновлений храм образами сіяв І що співи побожних наповнили храм.

“Придивись і прислухайсь!” – Я знову почув. І вже речі новії з’явились мені. Замість гімну танець недоладний загув, А по стінах повисли малюнки брудні.

“Придивись іще раз!” – Я почув, і… нема Вже нічого, й картина змінилася вмить. То не храм, але попелу купа сама,

То не люд, а гаддя та гробацтво кишить. 1891.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Володимир Самійленко – Над руїнами