ВОРОБКЕВИЧ СИДІР (ІСИДОР)
ВОРОБКЕВИЧ СИДІР (ІСИДОР) (псевд. – Данило Міака, Сирота з Буковини, Ісидор В. та ін.; 05.05.1836, Чернівці – 19.09.1903, там само) – письменник і композитор, редактор, культурний діяч, педагог, диригент.
Правнук литовського шляхтича Скульського Млаки де Оробко. Походив із сім’ї вчителя богослов’я. З 10-літнього віку його, вже сироту, у м. Кіцмані виховував священик – дід і бабуся – носії українського фольклору.
Ще тоді захопився романтикою козаччини, що пізніше стала об’єктом літературних писань. У гімназійний період (у Чернівцях
1863 р. у збірнику “Галичанин” відбувся дебют лірика: цикл “Думки з Буковини” репрезентував не лише улюблений романтичний жанр поета, а й патріотичне почуття його щодо малої батьківщини і її краси. Відтоді С. Воробкевич став автором
Пожвавленням діяльності майстра слова й музики позначений період після переїзду до Чернівців, де він дістав посаду вчителя співу. Перший духовий музика на Буковині здобував освіту у Відні, потім керував хорами, мав титул професора богослов’я в Чернівецькому університеті й сан архіпресвітера-ставрофора. Був вихователем одного з засновників румунської музики Ч. Порумбеску та українського композитора й музикознавця Є. Мандичевського, автором підручників із співів для народних шкіл.
Написав близько ста мелодій на власні тексти (“Над Прутом”, “Заграй ти, цигане старий”), спорядив прекрасною музикою поезії Т. Шевченка (“Минають дні” та Ін.), І. Франка (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня”), М. Шашкевича, Ю. Федьковича. Був першим головою Руського літературного товариства, ініціатором заснування журналу “Буковинская зоря”, видавцем альманаху “Руська хата” (1877), речник ідеї єднання всіх українських земель, що зміцнилася після відвідання Києва 1874 р.
“Один із перших жайворонків нової весни нашого народного відродження” (І. Франко), Воробкевич-лірик вирізняється багатством життєвих спостережень, простотою вислову. Добрий знавець побуту різноманітних етносів Буковини, тонкий романсист і епік-баладник, він поєднував романтичні риси з реалістичними. Джерелом епічних “дум” про батальні події з життя козацтва XV – XVII ст. були авторова “любов к неньці – Україні, козацтву”, “степам, курганам – могилам”, історіографічні праці.
Більшість творів до сьогодні не передруковувалася з огляду на їх буцімто художню слабкість. Проте на користь їх свідчать батальна динаміка, ліро-драматична стихія і дійовий патріотизм (“Мурашка”, 1865), козацький гумор викладу (“Козак Торба”, 1871), галерея героїчних образів Підкови, Нечая, Наливайка.
С. Воробкевич створив і значні за обсягом поеми “Нерон”, “Клеопатра”, “Іван Грозний”. Добру майстерність виявив поет у жанрах ліричного “портретування” (“Марійка з Розтік”, “Гарна волошка”), елегії (“Старий млин”), пісні (цикл “Пісні без назв”), романсу (“Дівчино чорноброва”), думки, що оскаржує особисту чи соціальну недолю (цикл “Думки”), оповідання (“Скам’яніла багачка”). Збагатив поезію довершеними пейзажами, висвітливши й новочасну антиномію “цивілізація – природа” (“Плакучий ліс”). Короною лірики є вірші про любов до рідного краю (“Моя Буковина”, “То наші любі високі Карпати”, “Буковина дорога!”), відродження “русинів” (“Збудилась Русь”, “Руська піснь”), відданість “мові рідній, слову рідному” (“Рідна мова”). Саме такого роду писання Воробкевича “були загально знані… будили любов і до всего народу, і до тіснішої вітчизни, Буковини, скріпляли духа земляків в тяжкі часи, вказували на недолю народу” (О.
Маковей), виховували молодь. “Запізнілим” романтиком Воробкевич залишився вірним козакофільству (поеми “Паволоцький полковник” й “Іван Орленко”, епічний вірш “Смерть і гріб Б. Хмельницького”, надруковані в “Буковинському православному календарі” на 1889-1891 рр.), “поетичному язичництву” народу (балади “Русалка Черемша”, 1889 і “Вівчарева полонина”, 1893), культивуючи й біблійні мотиви, естетично трансформуючи кобзарські “наспіви” (архівний цикл “В пам’ять нашим кобзарям”), 1901 р. у Львові завдяки І. Франку вийшла єдина прижиттєва збірка поета “Над Прутом”.
Художню прозу С. Воробкевича складають оповідання й повісті романтичного й реалістичного плану. Тематика її доволі розмаїта – наділені фольклорно-етнографічними аплікаціями історичні колізії (“Турецькі бранці”), реалістичний зріз гуцульського життя (“Суджена”, “Ідилія”, “Олена”), сатиричні розповіді про сільську владу, пастирів (“Амброзій Остапкевич”, “Вимуштруваний кінь”), повістки з життя інтелігенції (“Хто винен?”, “Що людей єднає?”). Боротьба південних слов’ян проти турецької кормиги відображається в героїко – романтичному оповіданні “Месть чорногорця”, циклі “З нещасної Болгарії”, баладі “Драгоманка”.
До кращих епічних творів письменника належить цикл гумористичних оповідань про “дивні порядки і чудні звичаї” містечка Безглуздів та його “мудрих мешканців”, об’єднаних спільним заголовком “Сміховинки” (“Чому Яремко Головатий став начальником Безглуздова”, “Як безглуздівці ставили млин” та ін.). Проза Воробкевича – свого роду сполучна ланка регіонального письменства між Ю. Федьковичем і О. Кобилянською.
У 70 – 80-ті роки С. Воробкевич написав 18 п’єс для театру товариства “Руська бесіда”. Вони напрочуд пісенні й музикальні (мають неодмінні пісенні вставні “номери”, що іноді заживали самостійного існування), нерідко дидактичні (“Убога Марта”). З-під пера драматурга вийшли також перші українські оперетки: “Три грації” (1874), “Золотий мопс” (1879), “Пані молода з Боснії” (1880), “Пан мандатор”, популярна мелодрама “Гнат Приблуда” (обидві – 1882).
Одним із перших він драматично відтворив життя і змагання робітництва (“Блудний син”). Його п’єси були репертуарними, мали успіх, але друком не виходили. До багатьох із них він створив і лібрето, й музику.
С. Воробкевичу належать і музикознавчі статті (цикл “Наші композитори” – про М. Вербицького, М. Глинку та ін.), нарис “Мошул Николай Сучавський” (про славнозвісного скрипаля), три томи духовних проповідей.
Літ.: Гнатюк В. Ізидор Воробкевич // Літ,- наук. вісн. 1903. Т. 24. Кн. 8; Загайкевич М. П. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст.
К., 1960; Франко І. Передмова (до вид.: Данило Млака (Ізидор Воробкевич) над Прутом) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982. Т. 33; Бондар М. П. Поезія пошевченківської епохи. К., 1986.
В. Погребенник
Related posts:
- Сидір Воробкевич СИДІР ВОРОБКЕВИЧ Український письменник і композитор, музично-культурний діяч і православний священик на Буковині, педагог і редактор часописів Буковини, художник – така багатогранна діяльність Сидора Воробкевича, що мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох та інші. Сидір Воробкевич народився 5 травня 1836 р. в місті Чернівці у сім’ї священика, вчителя […]...
- Воробкевич Сидір – Біографія Український письменник і композитор, музично-культурний діяч і православний священик на Буковині, педагог і редактор часописів Буковини, художник – така багатогранна діяльність Сидора Воробкевича, що мав псевдоніми: данило Млака, демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох та інші. Сидір Воробкевич народився 5 травня 1836 р. в місті Чернівці у сім’ї священика, учителя богослов’я. Воробкевич […]...
- Сидір Воробкевич – поет, письменник, композитор ПЛАН 1. Сидір Воробкевич як письменник і композитор. Короткі біографічні відомості. 2. Вірші поета для дітей та їх виховне значення. “Рідна мова”, “То наші любі, високі Карпати”, “Веснянки”, “Осінь”, “Колискова”. 3. Юрій Федькович про Воробкевича. 1. Воробкевич Сидір (псевдонім Данило Млака, Морозенко, Семен Хрін) – український письменник композитор, музично-культурний діяч. Народився в сім’ї священика 5.05.1836 […]...
- РУСЬКА БЕСІДА “РУСЬКА БЕСІДА” – українська громадська культурно-освітня організація на Буковині. Заснована 26 січня 1869 р. з метою представництва та охорони прав українців під румунською владою. Перший голова – О. В. Продан, найвизначніші діячі – С. Воробкевич, О. Калужняцький, Є. Пігуляк, О. Поповичі, М. Івашко. Мала друкований орган – журнал “Буковинська Зоря” (1870-1871). З 1880 р. філії […]...
- СПІВОМОВКА Співомовка – невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка. Жанрові особливості твору такі: описується один комічний чи трагікомічний випадок, події зображуються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка – дотепний афористичний вислів. Елементи співомовки наявні у творчості Л. Боровиковського та Є. Гребінки. Своєю назвою цей суто український жанр завдячує С. Руданському, […]...
- Рідна школа “Рідна школа” – орган педагогічного товариства “Рідна школа”, ілюстрований освітньо-педагогічний “часопис для всіх”, виходив у Львові щотижня протягом 1932-39 за редакцією 1. Герасимовича, М. Струтинського та ін. Присвячений справам виховання і освіти. Обстоював право українців на національну освіту, знайомив з новими досягненнями в галузі дидактики, белетристичними творами з патріотичного та естетичного виховання. В умовах наступу […]...
- Іллітерат Іллітерат (лат. illitera – не буква, не літера) – запис певних звуків української мови, для яких не існує відповідних графічних знаків (“гм”, “тпру”, “угу” “хр-р-р” та ін.) або які силоміць вилучені із мовного обігу, як-от “г”: Ввійшла фігура. “Як зветесь ви?” – “Франко”. “Гм, Станко?” – “Франко!” – “Станко, запишіть. Давно тут?” – “Місяць”. – […]...
- Мелодрама Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – 1-У XVII-XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера. 2. Із середини XVIII ст. – драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо, 1762; “Орфей” Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та ін.). 3. Різновидність […]...
- Календарно-обрядові пісні Календарно-обрядові пісні виникли ще в первісному суспільстві, їх виконували (виконують) під час обрядів. Більшість обрядів і обрядових пісень пов’язана з календарем. У різні пори року виконували певні обряди й відповідні їм пісні, тому й розрізняють пісні літнього циклу (русальні, купальські, жниварські), зимового циклу (колядки, щедрівки) і весняного (веснянки). Зимовий цикл Колядки виконують під час обряду […]...
- Хвиля за хвилею “Хвиля за хвилею” – літературно-художній альманах, упорядкований і виданий Б. Грінченком у Чернігові 1990 коштом чернігівського мецената І. Череватенка. Представляє поезію та малу прозу кінця XIX ст. Відкривається програмним твором В. Самійленка “Не вмре поезія” – апофеозом животворній силі мистецтва (вміщено також два інших твори “Орел” і “До поета”). Наддніпрянську літературу представляють також Б. Грінченко […]...
- Руська хата “Руська хата” – український літературний альманах, виданий на громадських засадах у Чернівцях 1877 заходами С. Воробкевича (літературний псевдонім Данило Млака). Репрезентував насамперед твори українських письменників Буковини: Ю. Федьковича (написані в народнопісенному ключі вірші “Явір”, “Де доля?”, “О чом Дунай!”, “Волошин”, романтична, з елементами містики драма-трагедія “Довбуш”), С. Воробкевича (“Для мене однаково”, “У степу”, романтично-історична поема […]...
- Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика “Ювілей 30-літньої діяльності Михайла Павлика (1874-1904)” – збірник на пошану письменника і громадсько-культурного діяча. Вийшов 1905 у Львові заходом ювілейного комітету, до якого входили В. Стефаник, М. Лозинський та ін. Відкривається портретом ювіляра, фотографіями його родини, загальним описом святкування ювілею у Львові та інших містах Галичини й Буковини. Містить вірш-співанку М. Павлика “За що?”, його […]...
- Веснянки Веснянки – вид календарно-обрядових пісень. Це життєрадісні, з яскравою і багатою поетикою, розмаїттям мотивів, насамперед любовних, пісні. У Галичині це – гагілки, гаїлки, ягівки, магілки, гагалівки, лагойолки, “галя” та ін., які відрізняються від В. тільки календарними рамками виконання. Як писав В. Гнатюк, “не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою. Термін […]...
- На шляху “На шляху” – літературно-художній альманах молодих авторів, виданий у Чернівцях 1906 студентським товариством “Союз” з нагоди тридцятиріччя його заснування. Включає: вірші, новели,, оповідання дев’ятнадцяти письменників з Буковини, що виступили в літературі наприкінці 90-х XX ст., серед них С. Канюк, І. Карбулицький, Д. Макогон, М. Дашкевич, І. Підгоренко та інші, які продовжили літературну діяльність у наступні […]...
- ВЕРХРАТСЬКИЙ ІВАН ВЕРХРАТСЬКИЙ ІВАН (псевд. – Любарт Горовський, Подоляк, Лосун, Щипавка; 24.04.1846, с. Більче-Золоте Борщівського р-ну Тернопільської обл. – 29.11.1919, Львів) – філолог, педагог, письменник, природознавець. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1868), природничі курси в Кракові (1874). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові, створив у ньому й очолив математично-природничо-медичну секцію. Учителював у гімназіях Дрогобича, Станіслава, […]...
- Ватра “Ватра” – літературно-художній, науково-публіцистичний збірник, виданий 1887 В. Лукичем у Стрию до 25-ї річниці від дня смерті Т. Шевченка і 25-річчя літературної діяльності Ю. Федьковича. “В.” мала засвідчити єдність і взаємодоповнюваність літературного процесу на українських землях, розділених кордонами. Літературу й наукову думку Наддніпрянської України представляють оповідання “Два брати” І. Нечуя-Левицького, “А все пречиста!” Д. Мордовця, […]...
- Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
- Жовнірські пісні Жовнірські пісні – народні пісні суспільно-побутового циклу про вояцьке життя примусово рекрутованих українців до царського та цісарського військ. Слово “жовнір”, “жовняр” прийшло в Україну через Польщу із середньовічної Європи, де наймані вояки за службу отримували плату – “жолд”. З кінця XVIII ст., після ліквідації козацького війська в Україні та у зв’язку з поділом Польщі й […]...
- Буковина “Буковина” – українська громадсько-культурна газета, орган буковинських народовців. Виходила в Чернівцях заходом товариства “Руська бесіда” протягом 1885-1910 спочатку двічі на місяць, 1892-95 – як тижневик, 1895-97 – чотири рази на тиждень, згодом – тричі на тиждень. Протягом 1911-12 не виходила. Два роки (1913-14) функціонувала під назвою “Нова Буковина”. 1915-18 під відновленою назвою виходила у Відні. […]...
- И. Франко – письменник-експериментатор у багатьох видах мистецтва Як можна охарактеризувати вираження И. Я. Франко: “…Малим ще хлопчам у мамині пісні заслухався я…”? Пісня, з якої мати ніколи не розставалася, залишила в душі малого Івана вогник любові до фольклору, що постійно харчував його творчість. Щонайніжніше Іван Франко любив народну пісню. Від нього записано й увійшло в скарбницю музичного фольклору кілька десятків оригінальних народних […]...
- Заробітчанські пісні Заробітчанські пісні – тематична група станових (суспільно-побутових) пісень, мотиви яких пов’язані з життям та умовами праці сезонних робітників, “строкарів” на поміщицьких ланах, пасовиськах, промислах” в артілях та ін. Тимчасове заробітчанство поширилося після скасування кріпацтва у другій половині XIX ст. й охопило безземельну частину селян, які в Східній Україні з Полісся подавалися у південні степи чи […]...
- Тепло жниварських пісень Увесь людський вік супроводять пісні: від колискової матері до патріотичних. Жниварські пісні становлять окрему сторінку в історії зародження й розвитку усної народної творчості. Жниварський обрядовий цикл пісень становить згусток хліборобської гордості за результати своєї праці. У ньому струменять мрія про добробут, любов до рідної землі. Землероби звертаються до ниви, сонця, знарядь праці з надією на […]...
- Заспів Заспів – усталений початок співаного фольклорного твору – думи, билини, рідше історичної пісні. У ліро-епічному творі 3. є, власне, ліричним вступом до оповіді: Ой у святу неділеньку Та рано пораненько, То не сива зозуля кувала. Не дробна птиця щебетала, А не в борі сосна зашуміла, – Як та бідна вдова А в своєму домові гомоніла […]...
- Родинно-обрядові пісні – українська література ПАСПОРТ ДО ТЕМИ Родинно-обрядові пісні – найдавніші за походженням, пройшли багатовіковий розвиток і побутують у народі до наших днів. Родинно-обрядові пісні супроводжують людину все життя – від народження й до смерті. Цикли: весільні; колискові; плачі й голосіння. Найбільш різноманітним серед родинно-обрядових пісень є весільний цикл. Він органічно входить у весільне дійство, яке умовно можна поділити […]...
- Албанський епос Пісні про Скандербеге чудовий пам’ятник поетичної Творчості албанського народу, з надзвичайною мужністю довгі століття отстаивавшего свою культуру, мову й територію від численних ворогів. Його не змогли зломити ні римські легіони, ні війська візантійських імператорів, ні полчища турецьких султанів. Його не змусили забути рідну мову ні грекоправославние місіонери, ні люті проповідники Корана. Сила патріотичного почуття, цілісність […]...
- Календарно-обрядова поезія Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем. Первісно цей календар формувався у зв’язку з циклічними змінами у природі, з річним колом сонця, його поворотом на зиму і на літо, з весняним пробудженням та осіннім завмиранням природи. Пращури слов’ян […]...
- ЯРОШИНСЬКА ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА ЄВГЕНІЯ (18.10.1868, с. Чуньків, тепер Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – 21.10.1904, м. Чернівці) – письменниця, публіцистка, фольклористка, педагог, видавець. Родом із сім’ї сільського вчителя, що спромоглася тільки на її початкову освіту: Євгенія закінчила шість класів у Чернівцях (1882). Надолужувала самоосвітою вдома, захоплювалася західноєвропейською літературною класикою, передовсім німецькою. Під її впливом почала писати вірші й […]...
- Поміркованість соціальної позиції Федьковича в повісті “Три як рідні брати” Він прийшов у літературу з мальовничого пісенного краю, з Гуцульщини, ставши першим повістярем Буковини. Це Юрій Федькович. І. Франко так окреслив постать самобутнього майстра слова: “Осип-Юрій Федькович – се, безперечно, одна з найоригінальніших літературних фізіономій в нашій літературі… Особливо болі, тугу, надії і розчарування рекрутського та вояцького життя оспівував він так, як ніхто другий…” У […]...
- Тенденційність у літературі Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає з аксіологічної (ціннісної) природи мистецтва. Отже, проблемою для дослідника не є визнання або невизнання Т., а спосіб її художньої реалізації. […]...
- ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН (03.08.1833, с. Григорів, тепер Бужинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.10.1894, Львів) – літературознавець, громадський діяч. Народився в родині священика. По закінченні духовної семінарії та академічної гімназії у Львові працював гімназійним учителем класичних мов (1868). По закінченні Львівського університету (1865) став доктором філософії, 1877 р. – професором руської (української) мови і літератури; декан філософського […]...
- Житє і слово “Житє і слово” – літературно-художній та громадсько-політичний часопис, що виходив у Львові (1894-97) за редакцією І. Франка, спочатку раз на два місяці, а з липня 1896 – щомісяця, перетворившись із “Вісника літератури, історії і фольклору” на осердя громадського життя Галичини. Мав розділи: “Белетристика”, “Статті наукові та етнографічні”, “Критика і бібліографія”, “Хроніка”. Авторський колектив “Ж. і […]...
- Гайдуцькі пісні Гайдуцькі пісні – фольклорний пісенний епос переважно балканських народів – сербів, хорватів, болгар, албанців, а також румунів і молдован. Назва пішла від слова “гайдук” – вояк-піхотинець (угорською мовою), учасник збройної боротьби південнослов’янських народів проти турецьких загарбників у XV-XIX ст., народний захисник, визволитель. Г. п. оспівують героїчні подвиги ватажка та його загону, Невеликі за обсягом, героїко-епічні […]...
- Буковинський журнал “Буковинський журнал” – громадсько-політичний, літературно-мистецький і науково-освітній часопис, видається у Чернівцях “з 1992. Журнал вперше в Україні опублікував низку творів художньої літератури і документалістики, заборонених в часи тоталітаризму: “Апостол черні” Ольги Кобилянської, антимосквофільську статтю “Щоб не було запізно” Ю. Федьковича, автографи віршів О. Ольжича, мемуари громадських і політичних діячів Буковини О. Поповича, Т. Галіпа. Часопис […]...
- Аналіз “Засвіт встали козаченьки” Авторство пісні “Засвіт встали козаченьки” приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні “Засвіт встали козаченьки” говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в […]...
- Цикл Цикл (грецьк. kyklos – коло) – ряд пов’язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість. У літературі – сукупність художніх творів одного жанру, які об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включаються до Ц., визначається плинністю настрою ліричного героя чи розвитком внутрішнього конфлікту, переживання. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, […]...
- Олександрійський вірш Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та […]...
- Літературно-критичний огляд Літературно-критичний огляд – літературно-критична стаття, у якій оглядово характеризується й оцінюється низка літературних явищ, об’єднаних за певним принципом. Найчастіше в Л.-к. о. підсумовується розвиток літератури за певний період (І. Франко, “З останніх десятиліть XIX віку”); аналізуються твори певного жанру за окремий відрізок часу (І. Франко, “Наша поезія в 1901 році”) або матеріали, вміщені у тому […]...
- Бджола “Бджола” – літературно-науковий місячник, виходив у Львові 1908 за редакцією М-Венгжина. Протягом січня-грудня з’явилося десять номерів. Містив художні твори переважно молодих письменників Галичини, Буковини, Наддніпрянщини. Кращі з них – вірші, новели, драматичні твори С. Яричевського (“Передсмертна помста”), М. Козоріса (“Гробар”), М. Яцківа (“Тихий світ”), Христі Алчевської (“Вернись до мене, тихий раю”), Наталки Полтавки (“Такий, як […]...
- З вершин і низин – крилаті вирази З вершин і низин Назва збірки поезій (1887) І. Я. Франка. Завданням збірки, як зазначав сам автор її в одному з листів до М. Павлика, було дати першу спробу реалістичної поезії, що спирається на факти життя. І. Я. Франко користувався цим образом для характеристики поетичної творчості: Гей же на землі недаром Я острив тебе, як […]...
- Яків Головацький – Над Прутом НАД ПРУТОМ А нуте, нуте, бистренький Пруте, Весело мені заграй! Чи я сподівся тебе взглянути, Втогід сказавши “прощай”? Я мав надію, заким минеться Одно літенько, зима, І моя доля вже розів’ється, Що й мені засяє весна. А нині тебе з тов тугов вітаю, З яков прощав-єм вторік; Одну лиш гадку у серці ховаю, Що в […]...