Вовчок Марко Інститутка
Т. Г. Шевченку I
Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє лишенько.
Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях. Хоч не було діла важкого, – так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я.
На десятоліттях взяли мене в двір.
А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї. та треба ж колись і перестати.
За мене, то вже в дворі жили ми спокійненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хіба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в неділю й не думай. “Розволочитесь, – було, каже пані гніваючись, – не пущу!. Не той ще вік ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, – не зараз
Сидимо, було, день при дні у дівочій та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тільки пані заоха або хто з дівчат на ухо за чим озветься, котора зітхне з нуду. Докучає, було, та робота, докучає, – аж пече; та що врадиш?
Спасибі хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от по інших чуємо.
А як коли, то, було, звеселіємо не знать чого. Веселенько нам, – аж серце трепече! Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало. Не всмілимось!. Ізглядуємось, та сміх нас так і бере.
То одна моргне бровою, а друга їй одморгує; то прив’яжуть тую до стільчика косою; інша зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб пані не почула, – крутиться, вертиться, тільки рукава май-май-май. Чого, було, не виробляємо!
У старої пані не було роду, окрім мала собі унучечку, – у Києві обучалась у якомусь там. от коли б вимовити. ін-сти-ту-ті. Було частенько до старої листи шле; а стара тії листи щодня вичитує, – і попоплаче над ними, і попосміється. Коли пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати. Мати божа! увесь будинок зворухнувся: білити, мити, прибирати!.
Панночки сподіваємось! Панночка буде!
Стара пані немов одужала: коливає з кімнати до кімнати, виглядає у кожне віконце на шлях і нас туряє за село дивитись, чи не їде панночка. А нам того й треба. Ми за той тиждень, що її виглядали, сказать, нажилися.
Шлють, то біжимо-летимо. Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко.
Любо на волі дихнути!
Квіток, було, назриваєм та позаквітчуємось, як молоді, та до самого двору тими вінками величаємось. А вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо, – та так було жалко тих вінків кидати, так жалко! II
Діждали панночки, приїхала. І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!. Стара як обійняла її, то й з рук не випускає; цілує, й милує, та любує. І по кімнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тільки обертається туди-сюди та на все цікавим оком спозирає.
Посадовила її стара за стіл. І плаче, і радіє, і розпитує, і частує: “Може, тобі того з’їсти? може, того спити?” Наїдків, напитків понастановлювала; сама сіла коло неї, – не надивиться. А панночка усе прибира, наче той горобець, хутенько й чистенько. Ми з-за дверей дивимось на них і слухаємо, що то панночка говоритиме, – чи не дійдемо, які там у неї думки, яка вдача, звичай.
– Яковось-то жилося тобі, серденько, самій? – питає стара. – Ти мені не кажеш нічого.
– Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!
– Вчили багацько?. Чого ж вивчили тебе, кришко?
– От захотіли що знати!. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!. І не нагадуйте мені його ніколи!
– Голубочко моя!. Звісно вже – чужі люди: обижали тебе дуже. Чому ж ти мені зараз сього не прописала?
– Що се ви, бабуню? Як можна?. Зараз дознаються.
– Бідолашечко моя!. Скажи ж мені, як тебе там кривдили тії невірні душі?
– Ох, бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п’яте. товчи та товчи, та й товчи!. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати.
– Та нащось же учаться люди, моє золото. От і наші панночки – на що вже бідота, та й ті верещать по-францюзькій.
– Е, бабуню!. – защебетала панночка. – До французької мови і до музики добре і я бралась, – до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше – тільки морока.
Учись та й забудь! І тим, що учать – нуда, і тим, що вчаться – біда. Багацько часу пропало марно!
– Так як же оце? Погано вчать?
– Кажу ж вам, що й нудно, і погано, й марно. Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили. Чого ж ви задумались, бабусю?
– Та то, серденько, що гроші брали за тебе добрі, а вчили погано. Що ж, як ти далі і все позабуваєш?
– Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю.
Цур їй!
– А як же часом хто в тебе спитає, як там тії зорі по небу ходять, абощо? Люди й осудять зараз: вчилася, та й не тямить!
– Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналась, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу, – он як, бабусю! Хочете, я вам заспіваю?
Слухайте!
І заспівала, затягла, – наче теє срібло пересипається. Стара її цілувати: “Серденько моє! Втіхо моя!” А панночка до неї ласиться та просить:
– Купіть мені, бабусечко, по новій моді убрань хороших!
– Про се не турбуйся, дитя моє. Буде в тебе всього. Ти в мене будеш царівна над панночками!
Ми, дівчата, ізглядуємось: чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити! III
– Ходім лишень, голубко, – говорить стара пані, – я хочу, щоб ти собі обрала котру дівчину. Та й веде її до нас. Ми од дверей та в куток, та купою в куточку й збилися.
– Се ваша панночка, – промовляє до нас пані. – Цілуйте її в ручку.
Панночка, чи глянула на нас, чи ні, простягла дві пучечки поцілувати.
Стара всіх нас показує, – се Ганна, а се Варка, а се Домаха.
– Боже мій! – аж крикнула панночка, разом стрепенувшись і в долоні сплеснувши: – Чи зуміє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?
Стоїть і руки заложила, і дивиться на нас.
– Чому? – каже стара. – Зуміють, серце. А ні, то навчимо.
– Як тебе зовуть? – питає мене панночка та, не слухаючи мене, до панії: – Ся буде мені!
– Так і добре ж; яку схочеш, серце: нехай і ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, – панночка тебе жалуватиме.
– Ходім уже, бабуню; годі вже! – перехопила панночка; сама скривилась і перехилилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, – от стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають.
– Треба ж, голубко, – каже стара, – її на розум навчити: се дурні голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неї людина.
– Шкода, бабуню, що спершу їх не вчено! Тепер порайся! Було яку віддати до міста.
Та й говорять собі, наче про коней, абощо.
– Ой, Устечко! – журяться дівчата, – яково-то буде тобі, що вона така непривітна!
– А що ж, – кажу, – дівчата! Журбою поле не перейдеш, та й од долі не втечеш. Яково буде – побачимо.
Та й собі задумалась. IV
Увечері кличуть: “Іди до панночки – розбирати”. Ввійшла; а панночка стоїть перед дзеркалом і вже усе зриває з себе.
– Де се бігала? Швидше мене розбирай!. Швидше:
Я спати хочу!
Я розбираю, а вона все покрикує на мене:
– Та хутче ж бо, хутче! Кинулась на ліжко:
– Роззувай!. А вмієш ти волосся звивати? – питає.
– Ні, не вмію.
– Боже мій! Горе моє! Яка ж вона дурна!. Іди собі!
Дівчата вже мене дожидають:
– А що, Усте? Що, сестрице? Яка вона, голубко?
Що їм казати?
– Дурна я, – кажу, – дівчата, бо не вмію кіс ізвивати!. V
Другого дня ранесенько прокинулась наша панночка. Умилась, прибралась, оббігла усі будинки, увесь двір, і в садку була. Така веселенька.
– Дома я! – каже. – Дома! Усе мені вільно!
Цілує стару панію та раз у раз питає:
– Чи скоро в гості поїдемо, бабусечко? А коли гості до нас наїдуть?
– Та нехай же я перше сама тобою натішусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!
– Та коли ж то вже я діждусь, бабуню! В мене тільки було й думки, що приїду додому – весело буде, людно, музики, танці. Бабусенько мила, люба!
– Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тоді вже зараз і гостей проситиму.
Почалось прибирання теє. Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає, та кроїть, та приміряє на панночку.
Related posts:
- Вовчок Марко Інститутка (скорочено) МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) ІНСТИТУТКА (Повість) І Героїня оповіданні, Устина, розповідає, що зроду вона вдалася веселою. Навіть якщо били, то бува заплаче, а потім роздумається – і знов сміється. Коли сироті виповнилося десять років, її віддали у двір до пані. Стара пані була тихенька, ледве ходила, а коли говорила, то було важко зрозуміти, що вона каже; […]...
- Антикріпосницька спрямованість повісті “Інститутка” – І варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант Повість М. Вовчка “Інститутка” була першим великим полотном у дожовтневій українській прозі, де з позицій революційної демократії показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти сваволі гнобителів, засуджено кріпацтво як велике соціальне зло. У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпачки Устини і молодої пані. Головна героїня […]...
- Контрастне зображення трудівників і гнобителів у повісті “Інститутка” – ІІ варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант Марко Вовчок вперше в українській літературі змалювала образи кріпаків. Вона зобразила кріпаччину як справжнє зло. Читаючи її твори, ми бачимо, що кріпаки багато в чому кращі за тих панів, що збиткуються з них. Устина розповідає про своє життя у панів досить об’єктивно. Вона визнає, що панночка її […]...
- Інститутка (дуже стисло/скорочено) – Вовчок Марко I Оповідачка розказує про свою долю: не знає вона своїх батька та матері, змалку у неволі. Але вона на те не зважає – не можна ж людині весь час журитися. За старої пані дівчата у дворі жили спокійно, не дозволяла вона тільки виходити нікуди, навіть до церкви у неділю. Хіба що на велике свято. Зате […]...
- Марко Вовчок – Інститутка (Стислий переказ, дуже скорочено) Марко Вовчок Інститутка Т. Г. Шевченку I Оповідачка розказує про свою долю: не знає вона своїх батька та матері, змалку у неволі. Але вона на те не зважає – не можна ж людині весь час журитися. За старої пані дівчата у дворі жили спокійно, не дозволяла вона тільки виходити нікуди, навіть до церкви у неділю. […]...
- Образи жінок-кріпачок у повісті “Інститутка” – ІІ варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант У повісті М. Вовчка “Інститутка” зображене життя українських селян за часів кріпаччини. До кріпаків пани ставилися гірше, ніж до худоби. Кріпака могли покарати ні за що, а то й вбити, програти в карти, подарувати, немов це не людина, а якась річ. Не всіп ани були однаковими, але […]...
- Мова повісті “Інститутка” Марко Вовчок Мова повісті “Інститутка” близька до народної розмовної мови: багата на епітети, порівняння, прислів’я, приказки. Характеризуючи панів, письменниця вдається до народно-розмовних епітетів і порівнянь бурлескного стилю (“І полковник поміж усіма, неначе той індик переяславський, походжає та все потроху пирхає”, паничі в гості “так комахою і налазять, і налазять”, “аж роєм коло нашої панночки звиваються, – так, […]...
- Образ Катрі в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Новим досягненням реалізму Марка Вовчка у створенні жіночих типів є образ Катрі. Катря – “молодичка гарненька, жінка Назарова”. Вона була вільна, а вийшла заміж за кріпака, панського візника. Письменниця змальовує Катрю як працьовиту людину, ніжну матір: “І говорить, і діло робить, і дитину колише”. Коли вона дізналась, що панночка “недобра”, вона промовляє сама до себе: […]...
- Образ інститути в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Продовжуючи лінію викриття паразитичного існування поміщиків, розпочату. Фонвізіним і розгорнуту Шевченком, письменниця у сатиричному плані розкриває образ панночки. Марко Вовчок показує духовну і розумову убогість інститутки. З неприхованою огидою розповідає Устина про свою панночку, наголошуючи на її жорстокості та деспотичності. При першій зустрічі з панночкою дівчат-кріпачок дуже вразила її краса: “І що ж то за […]...
- Антикріпосницька спрямованість повісті “Інститутка” – ІІ варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ II варіант У роки кріпосницького лихоліття почала свою літературну діяльність Марія Олександрівна Вілінська, яка ввійшла в літературу під псевдонімом Марко Вовчок. Це видатна письменниця другої половини XIX століття, яку І. Я. Франко назвав борцем за волю і людські права трудового народу. Марко Вовчок глибоко вивчила життя покріпаченого люду, його […]...
- Порівняльна характеристика Устини і панночки (за повістю “Інститутка”) – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (за повістю “Інститутка”) “Інститутка” – це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір, що змальовує відносини між кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, яке є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання народного гніву. Жінка-письменниця створила правдиві образи молодих дівчат, – представниць протилежних соціальних верств, […]...
- Тема “Інститутка”. Марко Вовчок (1833 – 1907) Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – письменниця, перекладачка. Біографічні відомості 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Євецького повіту народилася Марія Олександрівна Вілінська у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формування поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Дмитра Писарева. У салоні її тітки К. Мардовіної в […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Образ Устини в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Устина мала важке дитинство: “Ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях”. Відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. Особливо нестерпним життя Устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. Устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, […]...
- Образ Прокопа в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Марко Вовчок усвідомлювала, що роль народних мас у антикріпосницькому визвольному русі неминуче має стати активною і виллється у відкриту боротьбу з кріпосниками. В “Інститутці” вперше з’являється образ кріпака, що захистився за допомогою сили, піднявши руку на пана. Це образ закріпаченого селянина Прокопа. Прокіп – надзвичайно волелюбна особистість, і він не розуміє тих, хто примирився зі […]...
- Образ Назара в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Ще одним яскравим антикріпосницьким образом є Назар. Він рішучий, вольовий, як і Прокіп, здатний на силовий протест проти кріпацтва. Назар – панський візник. В уста цього персонажа авторка вкладає найбільш влучні та дотепні характеристики панів: він дуже влучно порівняв пана-ліберала з квачем, а про інститутку він зневажливо говорить: “Якби таку жінку та мені – я […]...
- Повість “Інститутка” Марко Вовчок Повість “Інститутка” Марко Вовчок почала писати 1858 р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Письменниця досягла в ній класичної довершеності сюжетно-композиційної організації, гармонії змісту й форми. “Інститутка” – найяскравіший зразок індивідуальної творчої манери Марка Вовчка як українського письменника. У повісті зображено долю села напередодні ліквідації кріпацтва. В конкретних явищах, що відбуваються переважно в […]...
- Образ пана-ліберала в повісті “Інститутка” Марко Вовчок У повісті “Інститутка” Марко Вовчок викриває не тільки жорстоких панів, таких, як інститутка, ай “добрих”. Одним із таких ліберальних панів є полковий лікар. Образом лікаря письменниця. викрила дворянський лібералізм. Від “доброти” поміщика-ліберала кріпакам ніяк не легше: він “не б’є, не лає, та нічим і не дбає”. Цей, за висловом Назара, “квач” має приховане нутро гнобителя. […]...
- Образ бабусі-кріпачки в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Крім образів кріпаків-протестантів, у повісті змальована “старесенька-старесенька” бабуся-кріпачка, яка не тільки зносить і терпить всі знущання примхливої панночки, а ще й інших навчає смирення й покірності. В умовах постійного пригноблення і знущання бабуся-кріпачка змогла пронести через життя почуття власної гідності, доброту, людяність і чесність. Така риса, як терпеливість (“нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, […]...
- Образи жінок-кріпачок у повісті “Інститутка” – І варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант Марка Вовчка справедливо називають літературною донькою Тараса Шевченка. Йдучи за Великим Кобзарем, письменниця уславила представників Трудового народу, створила яскраві образи борців проти гнобителів. Іван Франко поставив її ім’я “в ряді борців за волю і людські права поневолених мас”. Свою літературну діяльність Марко Вовчок розпочала в роки кріпосницької […]...
- Контрастне зображення трудівників і гнобителів у повісті “Інститутка” – І варіант – МАРКО ВОВЧОК 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І варіант Вразлива і доброзичлива Марко Вовчок завжди проймалася болем і печалями поневоленого народу, переживала його кривди, жила інтересами і вподобаннями трудових мас. Письменниця близько до серця сприймала вияви несправедливості, не могла спокійно дивитися на важке становище пригнобленого народу, яке видавалося ще більш трагічним у порівнянні з ситим і […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Отець Андрій І “Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Кармелюк I Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Тема 11. Марко Вовчок (1833 – 1907) – Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст 9 клас III. Нова українська література Літературний процес 40 – 60-х років XIX ст. Тема 11. Марко Вовчок (1833 – 1907) Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – письменниця, перекладачка. Біографічні відомості 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Євецького повіту народилася Марія Олександрівна Вілінська у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Вовчок Марко Павло Чорнокрил I Був у нашому селі чоловік – Чорнокрил Павло звали, а в його жінка Ганна. Обоє були сироти, побралися й жили собі двойко. Він був чоловік поважний і ходив усе понуро, а серцем був палкий навіки. Не многомовний, а коли вже розговориться, то паше його кожне слово полум’ям. Був з себе чорнявий і хороший дуже. […]...
- Твори російською мовою – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) Твори російською мовою Окрім “Народних оповідань”, написаних українською мовою, Марко Вовчок видала “Рассказы из народного русского быта” (1859 p.). “Маша” та “Игрушечка” – найкращі антикріпосницькі оповідання російськомовної збірки. Ці оповідання розповідають про дві різні долі – дівчини-кріпачки Маші та панночки Зіночки. В оповіданні “Маша” в образі селянської дівчини письменниця розкриває тему […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- Вовчок Марко Маша I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней […]...
- Марко Вовчок – Отець Андрій В оповіданні “Отець Андрій” Марко Вовчок стримано, але досить сміливо, як на той час, показала, що селяни можуть протистояти сваволі поміщиків, якщо вони спільно і рішуче виступлять на захист своїх інтересів. Описаний в оповіданні побутовий епізод під пером Марка Вовчка набув виразного соціального звучання. Порівнюючи гурт парубків з військом, письменниця тонко натякала на те, що […]...