Вовчок Марко Маша
I
Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней души не чаял, и деточки росли.
Бывало, как приедет мой хмельной да разбушуется, выгонит меня – хоть на дворе мороз трещи, хоть дождь лей: ему нипочем, не пожалеет, – я пойду к сестриному окошечку, постою, погляжу. Сидит она с мужем, говорят
Ведь догадаются, с какой радости поздним вечером брожу.
И вот сестра-то моя, живучи и в приволье, и в любви, все чахла да чахла. Настанет весна, свежая травка пробивается, ручьи журчат, солнышко блещет – людям дышится вольнее, а она сляжет: грудь болит, кашель ее душит. Да все еще подержалась бы она, может, на свете, если бы не помер муж.
Ездил за дровами в ненастье; приехал – захворал да на пятый день богу душу отдал. Схоронила его сестра, и сама красного лета не дождалась.
Перед
А я тогда уж вдовой была.
Распродала я кой-какие пожитки свои да и перешла к сестриным детям. После нее двое осталось: сынок и дочка. Сын по десятому году остался, дочка по четвертому. Добрые были деточки, спасибо им!
Отроду мне виду косого не показали, слова грубого не слыхала от них, покоили меня, почитали. Взрастила я их, взлелеяла, и стали они мне что родные дети. II
Брат и сестра, а не схожи были нравом, уж как не схожи! Федя был мальчик веселый, смирный, покорный, а Маша уж такая своеобычливая, такая быстрая, пытливая! Бывало, скажешь Феде: Федя, голубчик! Не делай того или другого, не ходи куды, не говори чего, – он покорится охотно, – не надо, так и не надо!
И другим себе займется. А Маша допытываться станет: да отчего, да почему? И свои доводы у ней найдутся, да еще, случается, и меня-то, старуху, с толку собьет, что я виновата выйду, а она права.
И ко всему-то Маша прислушивается, все замечает, все проведает: что ты ни спроси – все слышала, все знает да еще обсуждает своим умишком детским. Что это за душа у ней была зарная, живая, неукротимая! Что, бывало, задумала – уж сделает; захотела чему научиться – научится.
Ну, вот хоть примерно сказать; пожелалось ей кружево плести. “Где тебе, Маша, – говорю ей, – ручонки-то у тебя какие?” А ей всего седьмой годок тогда пошел. Она все просит: покажите, научите! Я показала ей. Сидела моя девочка, почитай, что с неделю, путала-путала, просто не ела, не пила, пока не выучилась.
Подходит, мне показывает, а глазенки-то так и сяют, так и бегают. Я беру усмехаючись, глянула – диву далася: ведь выплела кружево ровно, славно. И вот так-то во всем, бывало, своего добьется.
А с виду тихая и не речистая.
Вот пошел Маше десятый годок. Случись мне с Федей в город поехать, того-другого припасти надо было; еду да и наказываю Маше: “Смотри, Маша, никуда не отлучись из дому; жди нас, гостинца привезем”. Она обещалась.
А слово у нее, даром что детское, верное, – я спокойно себе отъехала.
Пока мы огляделись, пока закупили, воротились домой поздним вечером; в избу вошли – Маша не встречает. Окликаем ее – тихо, нету. Подождали – все нету. Пошел Федя к соседям, спросил.
А соседи рассказывают: “Маша ваша все сидела подле своей избы на завалинке, с нашими ребятишками играла; а тут барыня проходила деревней, остановилась, посмотрела и спрашивает у вашей Маши: “Что это ты так расшумелась? (А они тогда в коршуны играли). Свою барыню знаешь? Чья ты?” Маша оробела, что ли, не ответила, а барыня-то ее выбранила: “Дура растешь, не умеешь говорить!” Маша так и сгорела вся, и заплакала, а барыне жалко, верно, стало: “Поди сюда, дурочка, поди ко мне! – говорит. – Что смотришь исподлобья, поди поклонись барыне!” Да видит, что Маша не идет: “Подведите ее ко мне!”-приказывает ребятишкам.
Маша как бросится бежать, и не догнали. После мы ее и не видали, не выходила на улицу. А барыня старосте говорила: “Что ты таких девчонок не посылаешь хоть в саду дорожки чистить? Ты посылай!”
Пришел Федя, рассказал мне; дрогнуло у меня сердце. “Где же это Маша делась?” – думаю. А Федя сам не свой: крепко он сестренку любил. Ждали мы, ждали, думалидумали да и пошли ее искать, всю деревню обошли, окликаем ее потихоньку – нет как нет! Идем уж домой огородами соседскими, конопляниками.
Вдруг как бросится к нам Маша.
Схватили мы ее на руки, поцеловали крепко: слава богу, жива, нашлась! III
– Пойдем домой, Маша! – говорю, не поминаю ей, что она напроказила, вижу – девочка перепугана.
– Дай я тебя на руках донесу, Маша! – говорит Федя, радостный такой.
Маша все обнимала нас, а тут стала вырываться.
– Пойдем домой. Маша!
Упирается: “Не пойду”.
Мы ее уговаривать. “Не пойду, не пойду. меня барыня возьмет!.” Да давай прижиматься ко мне, проситься: “Не отдавайте меня ей! Спрячьте меня!”
– Не бойся, родненькая, не бойся! Это тебя постращали только.
Кое-как уговорила ее, привела домой, успокоила да тогда уж и говорю ей:
– Маша, чего ты барыне-то не ответила? Нехорошо, дитятко!
Так она и вспыхнула вся.
– Не маленькая ты, Маша, – все увещаю, – знаешь, чай, что барыне покориться надо; хоть она и сурово прикажет – слушаться надо.
– А если не послушаешься? – промолвила Маша.
– Тогда горя не оберешься, голубчик, – говорю. – Любо разве кару-то принимать?
А Федя даже смутился, смотрит на сестру во все глаза.
– Убежать можно, – говорит Маша, – убежать далеко. Вот тростянские летось бежали.
– Ну, и поймали их, Маша. а которые на дороге померли!
– А пойманных-то в острог посадили, распинали всячески, – говорит Федя.
– Натерпелись они и стыда и горя, дитятко!
Я говорю, а Маша все свое:
– Да чего за барыню все так стоят?
– Она барыня, – толкуем ей, – ей права даны; у ней казна есть. так уж ведется.
– Вот что! – сказала девочка. – А за нас-то кто ж стоит?
Мы с Федей переглянулись: что это на нее нашло?
– Неразумная ты головка, дитятко! – говорю.
– Да кто ж за нас? – твердит.
– Сами мы за себя, да бог за нас! – отвечаю ей. IV
С той поры только и речи у Маши, что про барыню. “И кто ей отдал нас? И как? И зачем? И когда?
Барыня одна, – говорит, – а нас-то сколько? Пошли б себе от нее куда захотели, что она сделает?” Откуда у ней такие мысли брались, что в пору только старому человеку подумать! Отгонишь ее: “Полно тебе.
Маша, молоть!” Она себе сядет, задумается, да иной раз, подпершись ручкой, так долгодолго сидит, думает.
Вдруг одним утром к нам староста на двор. Маша завидела его, побелела и отбежала в уголок. Вошел и кличет Машу на работу. “Иди, – говорит, – на барщину, красная девушка!” Шуткою хотел развеселить нас, что ли, – добрый был человек покойник, – да видит, что мы головы повесили, – и сам вздохнул.
– На меня не пеняйте, – молвил, – я сам человек подневольный!
– Иди, Маша, – говорю.
А на Маше лица нет. Крепко уцепилась за лавку ручонками.
– Не пойду, – шепчет, – не пойду!
Мы ее уговаривать, усовещивать: “Через тебя и нам достанется!” – а у нее одно слово ответное: “Не пойду!”
Что с ней сделаешь? И жалко ее укорять-то: девочка совсем потерялась. Мы отговорились: больна Маша.
Ведь доля-то наша такая, что порою поневоле слукавишь! – Горькая доля, скажу вам!
Надеялась я, что ласкою ее ублажу, и все тихонько уговаривала. Не слушается девочка!
Прошел год, другой, третий. Уж сколько мы хлопот, сколько горя набрались с этой Машей! Полоть ли огороды барские кличут, по ягоды ли господам посылают. “Не могу, – говорит Маша, – я больна!” А барыня ее помнила и все, бывало, спрашивает: “Отчего нет на работе Ивановой Машки? Больна? Чем это больна?
Приведите, я посмотрю ее сама”. И водили к ней Машу сколько раз. “Чем больна?” – “Все болит!” Барыня побранит, погрозит и прогонит ее. “Чтоб была завтра на работе! – прикажет. – Слышишь?” – “Слышу”, – ответит Маша, а не пойдет и завтра. Стала барыня очень гневаться, и за нас с Федею принималась, что мы Маше потакаем.
А мы сами тому не рады, сами ее увещеваем – иди! Один раз грех, точно, был, что мы слукавили, сказали, что больна, – кто ж ее знал, что за это уцепится. Стоило только Маше поклониться, попроситься – барыня ее отпустила бы сама, да не такая была Маша наша. Она, бывало, и глаз-то на барыню не поднимет, и голос-то глухо звучит у ней; а ведь известен нрав барский: ты обмани – да поклонись низко, ты злой человек – да почтителен будь, просися, молися: ваша, мол, власть казнить и миловать – простите! – и все тебе простится; а чуть возмутился сердцем, слово горькое сорвалось – будь ты и правдив, и честен – милости над тобою не будет: ты грубиян!
Барыня наша за добрую, за жалостливую слыла, а ведь как она Машу донимала! “Погодите, – бывало, на нас грозит, – я вас всех проучу!” Хоть она и не карала еще, да с такими посулками время невесело шло.
Related posts:
- Вовчок Марко Катерина I Не нажить уж нам такой знахарки, как покойная Даниловна! Сколько людей за нее бога молят! Кто ее знал – благословляет, и кто только слыхал про нее – и тот благословляет. Так уж из рода в род ей почет идет. А я-то ведь взросла вместе с нею. Она была из чужой стороны к нам завезена. […]...
- Вовчок Марко Купеческая дочка I Умерла у нашей барыни горничная девушка, и приказчику веленье прислано барское: немедля другую к барыне представить. Выбрал приказчик меня. Я была сирота, только и роду всего у меня, что дедушка. Ласковый такой старичок был, седенький, смирный. Выслушал он приказ, вздохнул да и повез меня. Барыня наша жила в уездном городке. Городок был ветхонький, словно […]...
- Вовчок Марко Червонный король Как померла старая барыня, мы достались молодым господам. У покойницы две дочки были барышни. Меньшая-то смирная была. Сызмала постилась по понедельникам. Из себя уродилась невзрачная, и неловка, и неречиста, так маменька ей насоветывала и приказывала: “Ты уж, Анночка,- говаривала,- ты уж обрекись, голубчик, да постись хорошенько: авось, бог поможет милосердный, женишка какого себе и выпостишь: […]...
- Вовчок Марко Саша I Я ее давно-давно знаю: мы из одной деревни; вместе в куклы игрывали. Уж какая она была искренняя, какая сердечная девочка, скажу вам! Как подружится с кем, полюбит – рада душу отдать; в глаза смотрит; пожелай чего-нибудь я – угадает, угодит. Мы с ней слюбились крепко. Бывало, она мне все свое отдает; и не прошу […]...
- Твори російською мовою – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) Твори російською мовою Окрім “Народних оповідань”, написаних українською мовою, Марко Вовчок видала “Рассказы из народного русского быта” (1859 p.). “Маша” та “Игрушечка” – найкращі антикріпосницькі оповідання російськомовної збірки. Ці оповідання розповідають про дві різні долі – дівчини-кріпачки Маші та панночки Зіночки. В оповіданні “Маша” в образі селянської дівчини письменниця розкриває тему […]...
- Вовчок Марко Лемеривна Молодой богатый козак Шкандыбенко стоял над рекою и смотрел в воду. Река глубока и широка, вода синя и чиста и катится с сверканием и гулом. Под ногами у козака отражался свежий, низкий, зеленый пустой берег, где он стоял; в середине реки видно ясное небо с играющим, искрящимся солнцем, а около супротивного берега в воде опрокинулась […]...
- Вовчок Марко Затейник I Жила-была одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына. Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, тем чувствительнее огорчал всех родных и знакомых. Сначала он […]...
- Марко Вовчок – основоположних прози для дітей Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін. Певна річ, що в перших оповіданнях Марка Вовчка немає яскравих образів протестантів, бунтарів, відвертих сміливих борців проти […]...
- Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны Amicus Plato, sed magis amica veritas 1. I ОТ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВЫ День жаркий, ветреный, удушливый. Повсюду пыль столбом. В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета. По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию. Два кренделька и печеное яйцо катятся к лаковым блестящим ботинкам какого-то […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Вовчок Марко Інститутка Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Кармелюк I Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, […]...
- Вовчок Марко Невільничка (присв’ячено Б. А. М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: “Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!” Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки, татари, – не […]...
- Вовчок Марко Отець Андрій І “Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид […]...
- Марко Вовчок (1833-1907) Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- Вовчок Марко – Біографія Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків д. І. Писарєва (пізніше – видатного критика й близького друга письменниці). В салоні […]...
- Марко Вовчок – Біографія МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше – видатного критика й близького друга […]...
- Вовчок Марко Дев’ять братів і десята сестриця Галя I Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохресті, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собі мала, […]...
- Російська народна казка – Маша і ведмідь Жили собі дід і баба. У них була внучка Маша. Зібралися раз дівчатка в ліс по гриби та по ягоди. Кличуть із собою й Машу. – дідусю, бабусю,- каже Маша,- пустіть мене в ліс з подружками! Дід і баба кажуть: – Іди, тільки від подруг не відставай, а то заблудишся. Прийшли дівчатка в ліс, почали […]...
- Марко Вовчок – основоположниця прози для дітей. Народність оповідань Марко Вовчок – основоположних прози для дітей. Народність оповідань. Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін. Певна річ, що в перших оповіданнях Марка Вовчка […]...
- МАРКО ВОВЧОК 6-9 класи ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. МАРКО ВОВЧОК (1833 – 1907) Справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининському, що в Орловській губернії (нині с. Козаки Липецької області, Російська Федерація), у дворянській родині, померла в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику. Письменниця. Найвідоміші твори: повість “Інститутка”, збірка “Народні оповідання” (оповідання […]...
- ЗНО – Марко Вовчок Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- СОСНА – МАРКО ВОВЧОК Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015 КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ ЛІРИКА Пейзажна лірика МАРКО ВОВЧОК Справжнє ім’я Марка Вовчка (1833-1907) – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася письменниця в Орловській губернії. Навчалася в жіночому пансіонаті в Харкові. Після одруження разом із чоловіком виїхала в Україну, займалася фольклористикою, вивчила українську мову, звичаї […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Кармелюк – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Кармелюк” Серед творів Марка Вовчка на історичну тему виділяється повість “Кармелюк”. Протягом усього життя Марко Вовчок цікавилася історичним минулим України, зокрема боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення. Письменниця багато вивчала історичні праці і документи, збирала перекази, легенди, думи і пісні, присвячені цій тематиці. Перебуваючи за кордоном, вона задумала написати […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- Марко Вовчок – Горпина В оповіданні “Горпина” письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання – Горпина. Вона була “білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий”. У Горпини […]...
- Біографія Вовчок Марко Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 (22) грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні. Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом […]...
- Марко Вовчок і Тарас Шевченко Є в Тараса Шевченка теплі, щирі слова, присвячені жінці: …Господь послав Тебе нам, кроткого пророка, Обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите… Ці рядки створені 1859 року, коли Т. Шевченко повернувся до Петербурга після заслання. Вони […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач Оповідання написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття – на першому місці, вона не хоче йти заміж аби за кого. Батько дотримується усталених поглядів і звичаїв – віддавати дочку за рівного, а Семен – кріпак, підневільна людина. Потім розуміє свою […]...