Вовчок Марко Отець Андрій
І
“Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають.
У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид на війну їхав, або як копитан зорі лічив, або про ляхів.
От ляхів тільки не любив дуже. І в вічі ляхові не подивиться. Якось зморщиться, да все чмихає або чхає. Пан наш оконом і питавсь-таки його: “Що се тобі, Самійленку, таке?” А він йому:
Мабуть, якась вража відьма так мені починила, як ще маленьким був”. Оце, бувало, як ідуть пізно люди по селу та регочуться, то хоч і не питай – од Самійленка. Жінку він мав добру, роботящу; діточок Бог дав тільки дівчинку, Оксану. Росла вона, як утя на воді, і пещена була така! бо сказано – єдиначка. Іде мати на город або до сусіди – і Оксана за нею, як клубочок, котиться.
Треба старому в поле – дочка вв’яжеться за татом. Цокотуха така! як рибка весела, а проте розумне й слухняне дитятко. II
Зрівнялось їй дванадцять годочків; помер
Приходжу до них: дочка в садку, мов та зозулька кує, стара журиться, поглядає по дворі та й каже:
– Голубонько моя! неначе мені світ зав’язаний! Сумно мені, нудно мені! великая моя туга!
– На те воля Божа, моя любко, – кажу я. – Плачем лиха не поправите. У вас дочка росте.
Вона тоді й каже:
– Перед смертю Петро казав мені, що під старою черешнею, в садку, він срібні гроші закопав. “Нехай, – каже, – нашій Оксані буде; і не викопуй їх, жінко, бо вражих ляхів не встережешся. Або отцю Андрію оддай”.
Ми зараз-таки й пішли викопувати ті гроші. І справді, знайшли глечик, височенький собі, повен грошей, а гроші все срібні, все карбованці. Полічили та й однесли до отця Андрія. III
Хутко по тих часах і мій чоловік помер. Пішла я на заробітки в город; стала в одних панів за наймичку. Була я там чотири роки; і добре мені було, поки панич не оженився. Узяв він молоденьку панночку і на личко дуже гарну.
Вона зараз усе перевернула по-своєму; нічим їй не вгодиш. “Ти говориш не так! у тебе хустка погана! та надінь сукні! яку оце одежину почепила!” А я, як і тепер, у плахті і в запасці. І стару панію почне муштрувати, було, з самого ранку: “Що се ви, мамінько, без чепчика вийшли? Хто ж то видав! оце, як мужичка, ходите!” Стара ввійде собі в хату до мене або в садок забереться та плаче-плаче!
Покинула я їх, пішла в своє село.
Як побачила я Оксану, аж рученьками сплеснула. Піднялась високо дівчина, ставна, хороша; коса їй аж до пояса; і така ласкава, привітна, ввічлива!
А що хлопці дуріли! Яка вона молодесенька, а вже свати не переводились у хаті. І хороші все люди сватали, багаті – не хотіла.
Полюбився їй один парубок, Тиміш Кряж. Він був не панський – казенний. Кохав і він її дуже.
Де буде одно, і друге туди біжить. На вечорницях, на вулиці – все в парі, як ті голуб’ята. Дожидали вони осені, думали вже побратись.
Вже й барвінку на вінок набрали, і рушники наготовили. І такі веселі були, щасливі! любо було й подивиться, неначе сам помолодшаєш. IV
Отже, не думали не гадали – накинулось лихо: побачив Оксану наш пан оконом та й ув’язався за бідною дівчиною. Нема їй стежки вільної; і улицею не перейде, щоб він не догнав та не почав підмовляти. Далі велів її силоміць узяти до покоїв.
По селу, неначе хмара найшла, зашуміло. Громада зібралась, як ніч, сумна; молодиці кричать, плачуть; а мати – як нежива ходить. Радились цілий ранок.
Положили, щоб Оксану одбити в ляха того ж самого вечора.
Тиміш зібрав парубків: “Братіки мої, товариші милі, поможіть мені!” Засіли вони недалеко панських будинків, за могилою, а як смеркло, підібрались під самі вікна; дивляться – стоїть Оксана і рученьки опустила; біла, як хустка, а пан оконом узявся в боки і сміється, і заговорює, далі за руку її. Вона як ухопила столик, що тут стояв, підняла над ним та так подивилась сумно, що, хлопці кажуть, аж нам серце похолонуло.
Пан оконом погримав і вийшов, а Оксану знов замкнув. Парубки наші кинулись, тільки дзвеніло скло в вікнах, вскочили в покої, вхопили Оксану та й помчали до отця Андрія. V
Я тоді служила в його за наймичку. Він удовець, старий, старий; борода довга, біла як молоко. Сидів він, читав Святе Письмо, свічечка горіла, як убігли хлопці з Оксаною. Він устав та: “Боже благий! Боже мій милостивий! – каже, – де твоя правда в світі!
Діти мої любі! звінчаю я вас; ідіть до церкви”.
Повів їх та й звінчав зараз. Поблагословив і казав не боятись нічого: “Я сам буду одвіт держати!”
А парубки тії – сказано, вітер у голові, молодії – видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи; пішли танці, регіт. Цілу ніч гуляли і молодих од себе не пускають; обступили їх, як військом. Ранком одвели до Тимошевого батька, а самі розійшлись на панщину, як і не було їх. VI
За Оксаною, як її викрали, то зараз пан збігався, кричав і бивсь у дворі дуже, да за ворота не вийшов; іще казав замкнути їх і сторожу поставив.
Як дознався ж, що Оксана вже звінчана, – мало прислугу з світу не зігнав і ус собі обірвав з гніву; а людей то дуже обіжав. Побіг до отця Андрія, як з гіллі зірвавсь; дверима стукає, грюкає, ногами тупоче – так храбрує!
Отець Андрій вийшов до його. Він зараз і крикнув.
Отець Андрій підняв руку та йому:
– Бушувати в моїй хаті не годиться. Я старий чоловік і служу Господові; утихомиртесь!
Той і стихнув зразу.
– Хотіли ви бідну дівчину погубити. Чи у вас же не було сестри або матері рідної? Схаменіться! Бог не попустив великого гріха, так ви метнулись тоді старого чоловіка обіжати!
А любите, як люди величають добрим чоловіком. Горе вам! Не обіжайте бідних людей! Я сього не попущу, поки жив. Я найду суд і розправу!
Йдіть собі з Богом!
Панок наш верть за двері, як обпарений. З того часу й будинки отця Андрія обходить.
Related posts:
- Марко Вовчок – Отець Андрій В оповіданні “Отець Андрій” Марко Вовчок стримано, але досить сміливо, як на той час, показала, що селяни можуть протистояти сваволі поміщиків, якщо вони спільно і рішуче виступлять на захист своїх інтересів. Описаний в оповіданні побутовий епізод під пером Марка Вовчка набув виразного соціального звучання. Порівнюючи гурт парубків з військом, письменниця тонко натякала на те, що […]...
- Вовчок Марко Інститутка Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє […]...
- Вовчок Марко Кармелюк I Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Невільничка (присв’ячено Б. А. М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: “Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!” Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки, татари, – не […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Вовчок Марко Дев’ять братів і десята сестриця Галя I Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохресті, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собі мала, […]...
- Вовчок Марко Маша I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней […]...
- Вовчок Марко Лемеривна Молодой богатый козак Шкандыбенко стоял над рекою и смотрел в воду. Река глубока и широка, вода синя и чиста и катится с сверканием и гулом. Под ногами у козака отражался свежий, низкий, зеленый пустой берег, где он стоял; в середине реки видно ясное небо с играющим, искрящимся солнцем, а около супротивного берега в воде опрокинулась […]...
- Вовчок Марко Затейник I Жила-была одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына. Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, тем чувствительнее огорчал всех родных и знакомых. Сначала он […]...
- Вовчок Марко Катерина I Не нажить уж нам такой знахарки, как покойная Даниловна! Сколько людей за нее бога молят! Кто ее знал – благословляет, и кто только слыхал про нее – и тот благословляет. Так уж из рода в род ей почет идет. А я-то ведь взросла вместе с нею. Она была из чужой стороны к нам завезена. […]...
- Вовчок Марко Саша I Я ее давно-давно знаю: мы из одной деревни; вместе в куклы игрывали. Уж какая она была искренняя, какая сердечная девочка, скажу вам! Как подружится с кем, полюбит – рада душу отдать; в глаза смотрит; пожелай чего-нибудь я – угадает, угодит. Мы с ней слюбились крепко. Бывало, она мне все свое отдает; и не прошу […]...
- Марко Вовчок (1833-1907) Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, […]...
- Вовчок Марко Купеческая дочка I Умерла у нашей барыни горничная девушка, и приказчику веленье прислано барское: немедля другую к барыне представить. Выбрал приказчик меня. Я была сирота, только и роду всего у меня, что дедушка. Ласковый такой старичок был, седенький, смирный. Выслушал он приказ, вздохнул да и повез меня. Барыня наша жила в уездном городке. Городок был ветхонький, словно […]...
- Вовчок Марко Червонный король Как померла старая барыня, мы достались молодым господам. У покойницы две дочки были барышни. Меньшая-то смирная была. Сызмала постилась по понедельникам. Из себя уродилась невзрачная, и неловка, и неречиста, так маменька ей насоветывала и приказывала: “Ты уж, Анночка,- говаривала,- ты уж обрекись, голубчик, да постись хорошенько: авось, бог поможет милосердный, женишка какого себе и выпостишь: […]...
- Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны Amicus Plato, sed magis amica veritas 1. I ОТ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВЫ День жаркий, ветреный, удушливый. Повсюду пыль столбом. В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета. По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию. Два кренделька и печеное яйцо катятся к лаковым блестящим ботинкам какого-то […]...
- ДРУГОГО ДНЯ… (Марко Вовчок) Мета: вдосконалювати навички свідомого виразного читання прозових творів; вчити дітей правильно інтонувати читання залежно від настрою твору, розділових знаків, порівнювати й узагальнювати суттєві ознаки зображення мелодій і рухів у природі; розвивати образне мислення, творчу уяву; виховувати чутливість до сприймання краси навколишнього світу. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. МОВЛЕННЄВА РОЗМИНКА 1. Робота над скоромовкою Гра […]...
- Марко Вовчок – Горпина В оповіданні “Горпина” письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання – Горпина. Вона була “білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий”. У Горпини […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Образ Назара в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Ще одним яскравим антикріпосницьким образом є Назар. Він рішучий, вольовий, як і Прокіп, здатний на силовий протест проти кріпацтва. Назар – панський візник. В уста цього персонажа авторка вкладає найбільш влучні та дотепні характеристики панів: він дуже влучно порівняв пана-ліберала з квачем, а про інститутку він зневажливо говорить: “Якби таку жінку та мені – я […]...
- Марко Вовчок – Ледащиця (СКОРОЧЕНО) Марко Вовчок Ледащиця (СКОРОЧЕНО) І Пані, у якої служила героїня твору, була не дуже стара. Батько її покійний був князем, тому вона не пропускала можливості нагадати кожному про це, показуючи його портрет. Забувала тільки сказати, що прогуляв князь увесь свій маєток, і їй залишилася тільки материзна – невеликий будиночок із садком у місті. Половину будинку […]...
- ПЛАН – П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК ПЛАН Герої оповідання Марка Вовчка “Максим Тримач” – справжні романтичні натури I. Який він, романтичний герой? (Коли ми говоримо “романтичний”, то маємо на увазі “небуденний, такий, що торкнувся якихось потаємних куточків нашої душі”. Коли ж романтичним є герой літературного твору, то він обов’язково якийсь […]...
- Вовчок Марко Інститутка (скорочено) МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) ІНСТИТУТКА (Повість) І Героїня оповіданні, Устина, розповідає, що зроду вона вдалася веселою. Навіть якщо били, то бува заплаче, а потім роздумається – і знов сміється. Коли сироті виповнилося десять років, її віддали у двір до пані. Стара пані була тихенька, ледве ходила, а коли говорила, то було важко зрозуміти, що вона каже; […]...
- ВОВЧОК МАРКО ВОВЧОК МАРКО (спр. – Вілінська Марія, псевд. – Я. Канонин, Українка; 22.12.1833, маєток Єкатерининське поблизу с. Козаки Єлецького р-ну Липецької обл., Росія – 10.08.1907, х. Долинськ, тепер у межах Нальчика, Кабардино-Балкарія) – українська і російська письменниця. Народилася в сім’ї армійського офіцера, мати походила з дворянського роду. У 1846 – 1848 рр. виховувалася у приватному пансіоні […]...
- Біографія Вовчок Марко Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 (22) грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні. Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом […]...
- МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Діяльність “Руської трійці” І Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоть стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: […]...
- СОСНА – МАРКО ВОВЧОК Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015 КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ ЛІРИКА Пейзажна лірика МАРКО ВОВЧОК Справжнє ім’я Марка Вовчка (1833-1907) – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася письменниця в Орловській губернії. Навчалася в жіночому пансіонаті в Харкові. Після одруження разом із чоловіком виїхала в Україну, займалася фольклористикою, вивчила українську мову, звичаї […]...
- ЗНО – Марко Вовчок Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- МАРКО ВОВЧОК 6-9 класи ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. МАРКО ВОВЧОК (1833 – 1907) Справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининському, що в Орловській губернії (нині с. Козаки Липецької області, Російська Федерація), у дворянській родині, померла в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику. Письменниця. Найвідоміші твори: повість “Інститутка”, збірка “Народні оповідання” (оповідання […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач Оповідання написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття – на першому місці, вона не хоче йти заміж аби за кого. Батько дотримується усталених поглядів і звичаїв – віддавати дочку за рівного, а Семен – кріпак, підневільна людина. Потім розуміє свою […]...