Головна ⇒ 📌Довідник з української літератури ⇒ Взаємовплив
Взаємовплив
Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його учасників і в результатах їх діяльності (художніх творах, літературно-критичних статтях) з’являються елементи (факти, ідеї, стильові уподібнення),
У працях радянських літературознавців при визнанні В. по суті розкривався вплив тільки російської літератури на літератури інших народів, зокрема українську.





Related posts:
- Літературний вплив Літературний вплив – явище в літературному процесі, суть якого полягає в переході естетичної інформації від одного письменника (течії, напряму) до іншого; одна з форм літературної взаємодії, міжнаціональних літературних зв’язків. Л. в. – результат творчих контактів, які характеризуються різним ступенем активності літературних джерел і тих, що їх приймають. Безпосередні чи опосередковані зв’язки між письменниками зумовлюють наявність […]...
- Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- ВИДИ ХУДОЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: Міжнаціональною та Внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділяється на внугрішньорегіональну й міжрегіональну. Внутрі-шньорегіональна взаємодія – це взаємовплив окремих національних літератур певного регіону, приміром слов’янських чи германських літератур. Міжнаціональна взаємодія може розвиватися як на особистому рівні окремих великих письменників (наприклад, М. Коцюбинський і М. Горький, П. Тичина і […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Назустріч “Назустріч” – літературно-мистецький двотижневик газетного типу. Виходив у Львові протягом 1934-38 за редакцією М. Рудницького. Проголошував естетичний підхід до творення й оцінки мистецьких явищ. На сторінках “Н.” публікувалися Б.-І. Антонич, О. Дніпровський, М. Рудницький, C. Гординський, С. Чарнецький, В. Дорошенко, С. Смаль-Стоцький, М. Возняк, Я. Рудницький, С. Левинський, B. Сімович, В. Бірчак та ін. “Н.” […]...
- Еволюційний метод Еволюційний метод (лат. evolutio – розвиток) – метод у літературознавстві, що склався у 60-80-ті XIX ст. на основі культурно-історичної школи І. Тена, який в “Історії англійської літератури” спробував поширити закони природного добору на терени духовного життя, зокрема мистецтва. Його, послідовник Ф. Брунетьєр, автор книги “Еволюція жанрів в історії літератури” (1890), безпосередньо застосовував методи природознавства при […]...
- Завдання для самоконтролю – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Завдання для самоконтролю 1. Розкажіть про розвиток освіти в Україні кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття. Як він вплинув на розвиток науки? 2. Чому період розвитку української літератури кінця XVIII – перших десятиліть XIX століття отримав назву нової літератури? 3. Чому друга половина XVIII століття стала часом розвитку національної культури та піднесення національної свідомості? […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Біографічний метод у літературознавстві Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Термін Термін (лат. terminus – кордон, межа, кінець) – слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі (наприклад, у літературознавстві – метафора, метонімія, троп; інверсія, анафора, фігура). Т. повинен бути стилістично нейтральним, однозначним (тема, ямб, рима). Але трапляється, що Т. надають різного значення: так, текстом називають і письмово […]...
- ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ Художні взаємовпливи – це різного характеру впливи одних мистецьких явищ на інші, розмаїті форми впливу всередині літератури чи взаємозв’язки сучасної літератури з художньою культурою минулих епох, звернення до творчості різних народів. При цьому відсутні просторові та часові перешкоди, різнопланові та хронологічно віддалені явища можуть опинитися поряд, подібно до того, як у людській пам’яті можуть зафіксуватися […]...
- Антологія літератур Сходу “Антологія літератур Сходу” – збірник перекладів з літератур Сходу та приазовських греків-румеїв, виданий у Харкові 1961 в упорядкуванні А. Ковалівського (він же – автор передмови та коментарів). Тут вперше опубліковано переклади П. Ріттера а давньоіндійської літератури, В. Чередниченка з осетинського епосу, уривки з вірменської хроніки VII-VIII ст., що асоціюються із “Повістю минулих літ”, зокрема епізодом […]...
- Тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська) Другий тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська) сформувався в умовах іноземного гноблення, уповільненого културного розвитку й загального занепаду історичного життя. У результаті певні етапи й ланки художнього розвитку чи то пропускалися, чи занадто слабко виявлялися. Літературний процес позначався тут пережитками архаїчних традицій, поєднаних із новими віяннями, взяємопереплетенням, синкретизмом різностадіальних явищ (ренесансних рис, бароко, […]...
- Стаття Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті. Один із найпопулярніших публіцистичних, літературно-критичних жанрів періодики; своєрідне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми. для С. характерне висвітлення конкретних питань з необхідним їх теоретичним осмисленням. С літературно-критична – досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке за аналітичним проникненням у художні твори […]...
- Словник літературознавчих термінів – літературозначий довідник визначень Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті. Один із найпопулярніших публіцистичних, літературно-критичних жанрів періодики; своєрідне дослідження важливої суспільно-політичної чи літературної теми. Для С. характерне висвітлення конкретних питань з необхідним їх теоретичним осмисленням. С літературно-критична – досить широке за охопленням матеріалу і порівняно глибоке за аналітичним проникненням у художні твори […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Аксіома Аксіома (грецьк. ахіomа – загальноприйнятне, безперечне) – твердження, судження, істинність якого є самоочевидною. У процесі міркування, побудови теорії приймається без доведення, аргументування. Розмаїті види А. вживаються в математичній логіці. В літературознавстві А. не має власне термінологічного статусу, але використовується для виділення, загальноприйнятих або вживаних як самоочевидні в певній системі понять, положень, тверджень. (Стаття Р. Якобсона […]...
- “Авжеж!” “Авжеж!” – літературно-мистецький журнал (до 1991 – літературно-публіцистичний альманах). Видається в Житомирі з 1990 як незалежний часопис. Сприяв появі творів, що в силу різноманітних обставин не могли бути надруковані в офіційних виданнях “перебудовчого” періоду. На сторінках журналу виступали митці різних напрямів: від традиційних до авангардних (І. Козаченко, В. Цибулько, В. Олейко, В. Кашка, К. Москалець, […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- Літературно-критичний огляд Літературно-критичний огляд – літературно-критична стаття, у якій оглядово характеризується й оцінюється низка літературних явищ, об’єднаних за певним принципом. Найчастіше в Л.-к. о. підсумовується розвиток літератури за певний період (І. Франко, “З останніх десятиліть XIX віку”); аналізуються твори певного жанру за окремий відрізок часу (І. Франко, “Наша поезія в 1901 році”) або матеріали, вміщені у тому […]...
- Середньовічна латинська література Середньовічна латинська Література – література народів Західної Європи латинською мовою, що існувала після розвалу Римської імперії. “Була сполучною ланкою між античністю й новими національними літературами. У раннє середньовіччя вона була єдиної, у зріле середньовіччя – однієї із провідних письмових літератур, в епоху Відродження – головною школою засвоєння “возрождает” культури античності” (М. Л. Гаспаров). На різних […]...
- Національна специфіка літератури Національна специфіка літератури – органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н. с. л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов’язково відіб’ються на духовному світі […]...
- Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
- Таблиця “Літературний процес XX століття” Початок XX ст. (до 1917 року) Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесі Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці України, поширення загальноукраїнської літературної періодики Період революції й національного державотворення Література […]...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
- Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
- Світ “Світ” – літературно-науковий тижневик, виходив у Львові протягом 1906-07. Видавець В. Будзиновський. Редакційна колегія: В. Бірчак, П. Карманський, О. Луцький, М. Яцків (1906), далі редагував В. Будзиновський. Спершу був органом угруповання “Молода муза”, пропагував теорію високого мистецтва, основне місце в ньому займали твори Ольги Кобилянської, П. Карманського, О. Луцького, Б. Лепкого, В. Пачовського, М. Яцківа, […]...
- Методичний аспект культурологічного вивчення літератури Відповідно до Програми історикокультурологічний підхід до шкільного вивчення літератури здійснюється в 9-11 класах, у 11 класі має відбуватися безпосередній діалог культур на основі здобутих учнями знань та умінь. Вивчаючи у школі творчість Л. Толстого, старшокласники разом із педагогом традиційно роблять акцент на подійній стороні його романів та оповідей, однак ще М. Чернишевський писав, що графа […]...
- Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
- Голос друку “Голос друку” – книгознавчий і літературно-критичний журнал, що з’явився у Харкові (1921, всього одне число), містив матеріали з книгознавства, бібліографії, мистецтвознавства, методології та історії літератури і т. п, зокрема, фахові рецензії М. Зерова, М. Плевако, О. Дорошкевича, Г. Іванця на видання творів І. Франка, Т. Шевченка, “Антологію римської поезії” тощо. В окремому розділі опубліковано хроніку […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Психологія творчості Психологія творчості – відносно самостійна галузь наукових досліджень, предметом яких є процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. П. т. – міждисциплінарна наука, що сформувалася на рубежі XIX-XX ст., на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Ії становленню сприяли успіхи загальної психології, виникнення експериментальної психології, психоаналізу, а також оформлення психологічної школи в літературознавстві. Основні […]...
- Мандрівні сюжети “Мандрівні сюжети” – у теорії літературних запозичень – сюжети казок, байок, пісень, творів писемної літератури, які начебто переходять від народу до народу. Підставою для таких суджень є подібність основних мотивів у сюжетах з родинного, родового життя (бездітні сім’ї, битва героя з нечистими силами, зрада брата, коханої, коханого, шукання скарбів тощо), з історії взаємин вождів і […]...
- Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. Дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Теорія літератури Теорія літератури (грецьк. theoria – спостереження, дослідження) – галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів; одна з трьох основних ланок літературознавства (поряд з історією літератури і літературною критикою). Т. л. як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формується поступово на основі роздумів, аналізу […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...