“Характеристика Фауста”
“Фауст” – філософська трагедія; в центрі її – головні питання буття, вони визначають і сюжет, і систему образів, і художню систему в цілому. Як правило, присутність філософського елементу у змісті літературного твору передбачає підвищену міру умовності в його художній формі, як це вже було показано на прикладі філософської повісті Вольтера “Простак”.
Фантастичний сюжет “Фауста” проводить героя по різних країнах і епохах цивілізації. Оскільки Фауст – універсальний представник людства, остільки ареною його дії
У першій частині ще є жанрові замальовки народного життя (сцена народного гуляння, на яке вирушають Фауст і Вагнер); в другій частині, філософськи більш складній, перед читачем проходить узагальнено-абстрактний огляд основних епох в історії людства.
Центральний образ трагедії – Фауст – останній з великих “вічних образів” індивідуалістів, народжених на переході від Відродження до Нового часу. Він повинен бути поставлений поруч з Дон
Але на відміну від Дон Жуана, чий пошук лежить в суто земній площині, Фауст втілює шукання всієї повноти життя. Сфера Фауста – безмежне пізнання. Так само, як Дон Жуана доповнює його слуга Сганарель, а Дон Кіхота – Санчо Панса, Фауст отримує завершення в своєму вічному супутнику – Мефістофелі.
Чорт у Гете втрачає величність Сатани, титану та богоборця – це диявол більш демократичних часів, і з Фаустом його пов’язує не стільки надія отримати його душу, скільки дружня прихильність.
Історія Фауста дозволяє Гете по-новому, критично підійти до ключових питань просвітницької філософії. Згадаймо, що нервом просвітницької ідеології була критика релігії та ідеї Бога. У Гете Бог стоїть над дією трагедії. Господь “Прологу на небесах” – символ позитивних початків життя, істинної людяності.
На відміну від попередньої християнської традиції, Бог Гете суворий і навіть не воює зі злом, а навпаки, спілкується з чортом і береться довести йому безплідність позиції повного заперечення сенсу людського життя. Коли Мефістофель уподібнює людину до дикого звіра або метушливої комахи, Бог запитує його:
– Ти знаєш Фауста?
– Він доктор?
– Він мій раб.
Фауст вже до початку дії в трагедії втратив віру не тільки в Бога, але і в науку, якій віддав життя. Перші монологи Фауста говорять про його глибоке розчарування в прожитому житті, яке було віддане науці. Ні схоластична наука середньовіччя, ні магія не дають йому задовільних відповідей про сенс життя. Але монологи Фауста створені під кінець епохи Просвітництва, і якщо історичний Фауст міг знати лише середньовічну науку, в промовах Фауста Гете звучить критика просвітницького оптимізму щодо можливостей наукового пізнання і технічного прогресу, критика тези про всемогутність науки і знання.
Сам Гете не довіряв крайнощам раціоналізму і механістичного раціоналізму, в молодості багато цікавився алхімією і магією, і Фауст теж на початку п’єси сподівається осягнути таємниці земної природи за допомогою магічних знаків. Зустріч з Духом Землі вперше відкриває Фаусту, що людина не всесильна, а мізерно мала у порівнянні з навколишнім світом. Це перший крок Фауста на шляху пізнання власної сутності та її самообмеження – у художньому розвитку цієї думки і складається сюжет трагедії.
Гете публікував “Фауста”, починаючи з 1790 року, частинами, що ускладнювало його сучасникам оцінку твору. З ранніх висловлювань звертають на себе увагу два, що наклали відбиток на всі наступні судження про трагедію. Перше належить основоположнику романтизму Ф. Шлегелю: “Коли твір буде закінчено, він втілить у собі дух світової історії, він стане справжнім відображенням життя людства, його минулого, сьогодення і майбутнього.
У “Фаусті” в ідеалі зображено все людство, він стане втіленням людства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)