“Характеристика Лужина i Свидригайла з роману Ф. М. Достоєвського “Злочин i кара”
У романах Достоєвського майже всі провідні герої є ідеологами. А тому героя свого роману “Злочин і кара” Родіона Раскольникова Достоєвський наділив духовними двійниками – Свидригайловим і Лужиним. Ці образи уособлюють “темну” сторону особистості головного героя, концентрують у собі його пороки, що дозволяє читачеві отримати максимально вірне уявлення про особистість і характер Раскольникова.
Достоєвський показує нам Свидригайлова як людину без совісті і честі. Це людина байдужа, нудьгуюча. Він хоче знайти в житті “щось,
Образ Свидригайлова – своєрідне застереження Раскольникову: Свидригайлов – це істота, в яку перетвориться Раскольников, якщо не послухається голосу власної совісті, і буде жити, маючи на душі злочин, який не було покутуваний стражданням.
В образі Свидригайлова розкривається вся сутність морального падіння людини, яка пішла по шляху злочинів. Він весь час турбує Раскольникова, переконуючи його, що вони “одного поля ягоди”: “Ну, не сказав я, що між нами якась загальна точка?” Свидригайлов не бачить людини ні в кому, він переконаний,
Свидригайлов для Раскольникова стає втіленням чогось низького, огидного, але, тим не менш, Родіона Раскольникова тягне до цього темного начала. Адже Раскольников вирішив реально, а не фантастично стати “володарем”, а значить, вирішив піти по дорозі Свидригайлова. Внутрішня схожість Раскольникова і Свидригайлова полягає також у гріху безбожництва, гордості і неробства. Крім того, вони обидва страждають від свідомості подібної неробству.
Але Раскольников в кінці роману зміг подолати в собі свидригайлівську гордість і неробство, свидригайлівський демонізм, знайшов любов і життя, а значить – себе. Йому стала нестерпною думка, що його теорія схожа з теоріями Свидригайлова і Лужина, він став ненавидіти їх, хоча в суті не мав на це жодного права.
У контексті теми мого твору уваги заслуговує ще один персонаж роману – Лужин – підприємець, який зробив себе сам, який хоче, будучи людиною “маленькою”, стати людиною “великою”, перетворитися з нікого в господаря життя. Тут можна провести паралель між Раскольниковим і Лужиним. Раскольников – бідний студент, якому дуже хочеться видертися з того злиденного стану, в якому він знаходиться.
Але не просто перерости себе на цьому етапі! Він хоче бачити себе людиною, що перевершує суспільство в морально-інтелектуальному відношенні. Так з’являється теорія про поділ людей на два розряди.
Причому і Лужин, і Раскольников хочуть бачити свою приналежність до вищої категорії. Це прагнення призводить до того, що Раскольников привласнює собі право вбити стареньку лихварку, а Лужин – погубити Соню.
Обидва цих героя – Раскольников і Лужин – невірно сприймають власне становище, їх точка зору щодо свого місця в суспільстві зводиться до того, що вони вважають себе кращими за інших людей, принаймні, тих, які стають їх жертвами. Єдина різниця між Лужиним і Раскольниковим в тому, що у першого розуміння самої проблеми і методи, які він використовує, більш вульгарні, ніж у другого. Лужин опошляє і тим самим дискредитує теорію “розумного егоїзму”. Мотиви ж Раскольникова шляхетні, він діє не з розрахунку, а з омани.
Однак не можна давати однакову оцінку цим трьом персонажам – Раскольникову, Лужину і Свидригайлову. Достоєвський показав нам внутрішній світ Раскольникова через взаємодію героя з персонажами, які його оточують, через постійну боротьбу між свідомістю та підсвідомістю, його душевні переживання. Письменник показує нам, яку владу може мати над людиною ідея і якою страшною може бути ця ідея, якщо вона здатна штовхнути людину на злочин.
Достоєвський піддав аналізу свідомість і підсвідомість головного героя, він повністю розкрив перед читачем характер Раскольникова. Письменник показав нам внутрішній світ героя за допомогою контрасту – через порівняння рис, притаманних Раскольникову, з особистісними характеристиками Свидригайлова і Лужина.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)