Характеристика образа Лизавета Іванівна
Образ Л. И. поміщений у сюжетне кільце; від початку до кінця рє життя робить зворот навколо осі; соціальний сценарій залишається колишнім – міняються лише виконавиці ролей; люди переміщаються з одних “клітинок” в інші – як карти на ломберному столі. Є чи в цьому переміщенні закономірність, зумовленість – до кінця неясно; контрастний приклад “нещасного” Германна й “щасливого” Томського підтверджує це, приклад Л. И. почасти спростовує. По своєму положенню у світлі вона не могла сподіватися на щасливий шлюб; її особиста
Її положення у великому світлі – шкода; у суспільство “рівних” її не вивозять; баба егоїстична й пристроєм шлюбу Л. И. не займається. Багато в чому саме тому, що в самотньої вихованки немає надії на “гідне” знайомство, її самолюбним серцем настільки легко опановує військовий інженер Гер-Манн, що замислив вивідати таємницю “трьох карт”, що володіє стара графиня. На третій день після того, як він
Ні читач, ні тим більше сама героїня не відають, що вона вже потрапила у владу числової символіки трьох карт ( 3-й день – Трійка, тиждень – сімка); що мнимий закоханий поступово перетворює її в знаряддя змови проти долі, уособленої для нього в графині. “Молода мрійниця” вступає в обережну (не занадто відверту, не занадто холодну) переписку з Гер-Манному. Але не проходить трьох тижнів (трійка, сімка; тричі сім – двадцять один, “очко” по картковій термінології), як військовому інженерові призначені нічне побачення й описане спосіб проникнення в будинок старої графині. Тобто мимоволі прокладений шлях до її (мимовільного ж!) убивству.
У сцені балу, що передує нічному побаченню, Пушкін ще раз підкреслює принизливість ролі Л. И. у світлі: Томський запрошує її на мазурку тільки, щоб відомстити своїй нареченій; при цьому він мило вышучивает прихильність партнерки по танці до інженерних офіцерів – і й ненароком вибовкує подробиці про Германне. Тема соціальної самітності Л. И. і тема її закоханості знову – і остаточно – зімкнуті. Якби діями Л. И. керувало прагнення переграти свою нещасну долю, якби вона свідомо розраховувала “ходи” і сподівалася за допомогою Германна перебороти свою соціальну долю, – то її чекало б нищівну поразку. Така логіка повести, що веде Германна до краху його долі.
Але в тім і справа, що суспільне становище лише формує “психологічні передумови” поступливості Л. И. у її відносинах з Германном; головне, що вона искренно підкоряється заклику серця – тільки ця смиренність перед життям захищає неї від влади тої таємної сили, що заволодіває інженером. Коли він, залякавши бабу до смерті своїм незарядженим пістолетом, так і не вивідавши бажану таємницю трьох карт, є в кімнату Л. И., та сидить “сложа хрестом голі руки”. Вона ще не знає, що стала сліпою помічницею вбивці, але вже шкодує про поспішне запрошення й приймає позу каяття, позу Марії Магдалини.
А Германн, для якого страждання Л. И. несуттєво, а смерть графині менш страшна, чим втрата надії на розгадку її секрету, схрещує руки по-наполеоновски. (Порівн. також хрестоподібно складені руки старої графині в сцені відспівування.) Точно так що само не відбулися коханці однаково поводяться під час відспівування баби: спочатку зомліває Германн, за ним – Л. И.; але якщо причина його падіння – демонічне глузування мертвої графині, чи те побачена їм, чи те причудившаяся, те непритомність Л. И. свідчить про глибину переживання мимовільної провини.
Саме ім’я героїні вказує на її літературне походження від “Бідної Лізи” Карамзина. Природно, між ними пролягає пропасти; Л. И., бідна родичка аристократки, відстоїть від Лізи, селянської дівчини, ще далі, ніж військовий інженер Г. від гусарського офіцера Эраста; доводити, що “і селянки любити вміють”, в 1830-е рр. немає необхідності. Але ім’я саме по собі вже невіддільно від ідеї соціального страждання, мотиву недорозділеної любові, Теми непрямої провини, пафосу щирості й сердечності.
Все це сконцентровано в долі й образі Л. И., що, однак, не гине в життєвому вирі, але знаходить щастя.
Карамзинский тло її образа накладений на інший, не менш значиме тло. Пушкіна докладно описує сумну долю нахлібниці, домашньої мучениці, який постійно недоплачують – і вимагають при цьому одягатися “як всі” (тобто як далеко не всі); він докладно говорить про нескінченні капризи старої графині (одягатися! відкласти! читати! одягатися! відкласти!), про жалюгідне положення Л. И. у світлі, – але в саму серцевину детальної соціальної характеристики як би випадково вживляет цитату з Данте (“Гіркий чужий хліб, говорить Данте”). Цитата (третя частина “Божественної комедії” – “Рай”) відразу виводить образ Л. И. за межі узкосоциальной ролі, повертає визначенню “домашня мучениця” відтінок релігійного змісту.
Всі значимі герої повести так чи інакше стикаються з демонічною силою; Л. И., чиє життя “подоба пекла” – єдина в повісті, співвіднесена через свою смиренність із благими силами Раю, співвіднесена, незважаючи на мимовільну провину. Якщо в “Піковій дамі” є персонаж, що обіцяє якусь подобу надії, є “дама”, що не “біта”, – то це Л. И. Від чого, втім, мир, описаний Пушкіним, не робиться більше щасливим, а фраза про вдале заміжжя Л. И. – менш скептичної й іронічної.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)