Характеристика твору “Дорогою ціною”. Цитатна характеристика героїв – Остапа, Соломії та Івана Котигорошка
Важке життя українського селянства не раз було відтворено на сторінках видатних письменників, адже ця тема продовжувала хвилювати усіх небайдужих до страждань України. Михайло Коцюбинський у своєму творі “Дорогою ціною” детально зобразив той відчай та поневіряння селян у своїх спробах знайти кращої долі, втікаючи з рідної землі, де панували жорстокі та агресивні експлуататори-самодури.
Центральні образи повісті – Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи
Треба зазначити, що жага волі присутня
Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: “Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал”. Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: “Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…” Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж.
Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: “Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном”. Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.
Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: “Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…”. На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: “Соломія все йшла.
Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди”. Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: “Люді добрі,- благала Соломія, стоячи на колінах,- змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите – пропадаємо…
Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…”
Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: “Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати – не двічі.
Вмер – і край, більш не встанеш”. Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя.
Він загинув як справжній воїн – у бою.
Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)