“Хто ви, пане Журден?”
Комедію “Міщанин-шляхтич” Мольєр написав в 1670 році. Приводом для її створення послужила пряма вказівка??Людовика XIV висміяти в комедії турецькі церемонії. Однак Мольєр вийшов за рамки королівського замовлення і створив чудову річ, звернену вістрям своїм проти соціальних хвороб тогочасної Франції.
Він звернувся до актуальної в той час проблеми: зубожінню аристократів і проникненню в їх середовище заможних буржуа, що прагнуть за великі гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди слідував принципу “виправляти людей,
Але Журден не міг бути дворянином ні за походженням, ні за вихованням.
Нам, читачам, вже з першої хвилини знайомства з героями комедії стає ясно, що всю потужність свого таланту Мольєр направив саме на те, щоб показати дурість витівки Журдена, який прагне віддати свій капітал усього лише за дворянський герб. Інакше як божевіллям його витівку не назвеш. Про це говорить вчитель музики, який вірно підмітив одержимість свого господаря: “Пан
Багатий міщанин не обмежує себе бажанням просто придбати дворянський титул і тим самим стати врівень зі знаттю. Похвально, що Журден хоче і внутрішньо переродитися, обзавестися всіма якостями та ознаками аристократа. Ось чому він не шкодує грошей і наймає вчителів, сподіваючись з їх допомогою здійснити свою мрію. Він не соромиться “на старості років” вчитися.
Журден по-своєму розуміє, що принадність освіти не стільки в його прикладній, практичній корисності, скільки в можливості спілкування які відкриваються завдяки цій освіті: “Хочу піднабратися розуму, щоб міг я про що завгодно розмовляти з порядними людьми”.
Але який же смішний Журден у деяких своїх зізнаннях щодо свого навчання: “Я й не підозрював, що ось уже понад сорок років розмовляю прозою”. Простодушна, дитяча радість, захоплення перед чужими знаннями, благоговіння на свій лад перед наукою, щире впокорення своєї неосвіченістю – все це викликає симпатію.
Мольєр показує, що одна з головних характеристик героя – марнославство. Журден до певної міри міг би пишатися багатьом: здобутим станом, вмінням вести справи, розумною дочкою, дружиною – господинею. Тепер же зв’язки його з дворянами для оточуючих смішні і абсолютно не відповідають звичному способу життя буржуа, але головне, вони невигідні.
З брухту йдуть кошти, порушується звичний порядок життя, слабшають зв’язки зі своїм колом.
Живучи в двох світах – реальному і вигаданому – Журден позбавлений можливості вступати і відчувати природно, що і служить невичерпним джерелом насмішок над ним. Пелена не спадала з очей Журдена до останніх реплік Ковєля: “Ну вже іншого такого зайдиголову в усьому світі не знайдеш!”. Він дуже смішний у своїх червоних оксамитових штанях, зеленому камзолі, у вузьких панчохах зі спущеними петлями, у до болю тісних черевиках. Читаючи комедію, відчуваєш себе так само незручно, як і Журден.
Драматург дає нам можливість зрозуміти те, чого не може зрозуміти герой: культуру і освіченість ніщо не може замінити, навіть яскраве плаття і звернення “ваша милість”.
Дурість Журдена – причина його програшу. Засліплений блиском аристократизму, купець Журден багато губив: граф Дорант виманює у нього гроші. Автор карає свого героя – він залишається обдуреним, не розуміючи суті того, що відбувається.
Зображуючи так Журдена, Мольєр заявляє про свою гуманістичну позиції: він відкидає не тільки шлях, обраний героєм, а й саму ідею залежності цінності людини від станової приналежності.
Звичайно, нам шкода цього буржуа, але в той же час хочеться на його прикладі застерегти своїх сучасників: за гроші розум не купиш, а втратиш останній; не зовнішність прикрашає людину, а її внутрішній багатий світ. Журден визнав поразку. І в цьому допомогли йому люди, яким він дорогий.
Але головний висновок, який робить Мольєр, все ж полягає в тому, що ті дворяни, яких у якості зразка взяв Журден, зовсім недостойні його, що аристократи – шахраї, злодії, ледарі. І в цьому Журден стоїть морально вище їх, він чистіше у своїх помислах і способі життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)