Художня література В’єтнаму


В’єтнам – країна древньої цивілізації. Працьовитий і талановитий в’єтнамський народ тисячоріччя жив у бідності й гнобленні. Головними його ворогами здавна були китайські імператори.

Протягом багатьох століть Китай нападав на В’єтнам, завойовуючи його території, саджав намісників китайських імператорів – мандаринів. Народ склав багато казок про жорстокі утиски, які він випробовував при завойовниках, про боротьбу проти китайських імператорів

У казках “Вітчизна”, “Син землі”, “Незримий зрадник” (сб. В.

Жукровского ” Казки В’єтнаму”) ми зустрічаємося з народними героями, з відвагою селян, що не бажають миритися з поневоленням. І завжди в казках тріумфує перемога простого люду

У збірнику “Казки народів Азії” представлені всі типи казок – чарівної, побутові, казки про тварин. Всі вони надзвичайно виразно виражають моральний кодекс народу. Казки оповідають про щиру дружбу й зазнайство, про дурість справжньої й гаданої, про хоробрість і спритність, про жадібність і доброту, причому в кожній з них ми знаходимо якісь непорушні моральні закони (або заборони), порушення яких веде до загибелі: або моральної,

або фізичної. Один з таких законів – шанування батьків або старших братів, з одного боку, і обов’язок старших піклуватися про молодші або слабких – з іншої. Такий діалектичний світогляд народу ми зустрічаємо в багатьох “повчальних” казках, де кожний учинок людини спричиняє певний наслідок і гадана скороминуща, сиюминутная вигода, обумовлена егоїстичними бажаннями, згодом обертається проти того, хто думає тільки про себе (“Гора сміхотлива, справедлива”).

Усякий егоїзм, жадібність, бездушшя піддаються в казці осуду, а персонажі, що порушили моральний кодекс,- покаранню (“Кравець і подмастерье”).

У казках народна мудрість передається не тільки в самім оповіданні, але й виводиться мораль у кінцівках: “Тигр більше чемний, чим багатій: він принаймні не жадає від своїх жертв уклонів і подяк…” (“Покараний лихвар”) – або: “Не суди ні про кого по зовнішніх ознаках… Спочатку довідайся характер друга, його здатності, випробуй його серце, і тоді ти твердо будеш знати, хто він у дійсності” (“Небесна жаба”).

У казках поетично змальована Природа, з любов’ю описуються рідні джунглі, з їхніми таємницями й чудесами, з яскравими метеликами й квітами, прекрасними деревами й лісовими струмками. Любов до рідного краю сполучається з вимогою діючої любові до народу. У казці “Печера” розповідається про юнака, що потрапив у чарівне царство під землею, де він міг насолоджуватися неробством і статком.

Юнак уважав,, що народ не має сил перемогти гнобителів. Коли він прокинувся від столітнього сну й вийшов на землю, то земля перетворила, а він виявився нікому не потрібний. Казка закінчується тим, що герой, що витратив роки своєї молодості на насолоду, засуджується: “Гели ти не будуєш разом з нами, не служиш батьківщині, не борешся за щастя в усьому світі,- ти теж будеш самотній. І пройдеш по життю, як тінь, не залишивши сліду”.

Ці казки живі й сьогодні. І тепер старі люди розповідають дітям чарівні історії, нерідко вкладаючи в них сучасний зміст. Виховуючи хоробрість і чесність, доброту й почуття справедливості, в’єтнамські казки вже яке сторіччя виховують юних патріотів і трудівників. Наприклад, польський письменник В. Жукровский записав казки в 1953 році, і в його записах передається відношення до казки сучасної людини.

Недарма кінцівка казки часто звучить дуже актуально.

Сучасна в’єтнамська література: для дітей початку активно розвиватися після 1954 року, коли утворилася Демократична Республіка В’єтнам. Новий етап її розвитку почався з липня 1976 р., після завершення державного возз’єднання В’єтнаму й проголошення Соціалістичної Республіки В’єтнам. Незважаючи на тривалу боротьбу в’єтнамського народу за своє звільнення, турбота про молоде покоління завжди була однієї з важливих завдань молодої держави. Здавалося б, у центрі уваги письменників повинні були бути події війни.

Однак поряд з добутками, присвяченими різним аспектам війни (бомбардування американцями мирних сіл, джунглів, загибель дітей і пережиті ними жахи), в’єтнамська література багата поетичними. казками й повістями, у яких розкривається багатосторонність людського життя. У книгах для дітей яскраво проявляються фольклорні традиції: казкові мотиви, образна співуча Мова, оптимістичні розв’язки повістей і щасливі, життєрадісні герої

Книги, переведені на російську мову, природно, не представляють усього багатства в’єтнамської літератури для дітей, але дають подання про її розмаїтість, як говорить східне прислів’я: “Не обов’язково випити все море, щоб довідатися, що вода в ньому солона”.

Один з добре відомих письменників Го Хоай (р. 1920) у своїх книгах для дітей прагне звернути увагу читача на найважливіше – на самовиховання, на те, що людина, ким би він не був за професією, повинен бути сміливий і справедливий, великодушний і твердий у своїх життєвих принципах. Те Хоай пише повісті й казки й для старших, і для молодших школярів, Особливо поетичні його казки “Пригоди коника Міна”, “Мишаче весілля”, “Лицар Прочанин” і інші.

У цьому жанрі письменник уміло сполучить казковий сюжет із прийомами пригодницької повісті й традиційною в’єтнамською літературою (напоминающей вірша в прозі) “Фу”.

Автор широко використає внутрішній монолог і міркування героя пр самому себе, про свої почуття, учинки, мистецьки вплітаючи ці міркування в діючий динамічний сюжет. Герої його казок рицарски шляхетні, відважні й виходять переможцями із самих складних перипетій. Як пише Те Хоай в одній зі своїх казок (“Пригоди коника Міна”), “головне в житті – це співчуття й любов друг до друга, жорстокість безглузда, тому що вона не приносить нікому щастя”.

У повістях іншого відомого дитячого письменника В Куанга (р. 1920) розкривається новий прекрасний мир, упевненість, що людина прийшла на землю, щоб зробити цей мир краще, щоб довідатися його як можна ширше. У повісті “Отчий край” герої мріють про те, що незабаром замість хатин будуть будинку в тридцять поверхів, всі діти будуть ходити в школу у формах і черевиках, що вони зможуть бродити по світлу. Їхні мрії вбрані в чисто дитячу форму вибору професії, що дозволила б їм здійснити свої бажання.

У Куанг видав кілька збірників віршів для дітей. У віршах, як пише в’єтнамський критик Куан Шан, проходить та ж головна думка про познай™ мир дитиною, про любов до життя, про її різноманіття й нескінченність

Події американо-в’єтнамської війни, її трагічні наслідки для в’єтнамського народу, розкриті через долі простих селян, зображуються в повісті “У джунглях Півдня” Доан Зиоя (р. 1925). Природа й звичаї Південного В’єтнаму, легенди й повір’я супроводжують оповіданню про трудове життя селянина, про ті нещастя, які йому довелося перенести під час війни. Ця повість витримала в себе на батьківщині чотири видання, що свідчить про її місце в сучасній дитячій літературі

Різноманітна й цікава поезія для дітей. Вірші для дітей писав До Ши Мін, Його вірші, так само як і послання дітям на свята “Середини осіни”,- це вираження любові, турботи про духовне життя молодого покоління, прагнення принести дітям радість. Поети Ту Мо, Хюи Каи, У Куанг, Фам Хо й інші відомі у своїй країні. Бешкетні й ліричні вірші передають всілякі відтінки почуттів поетів: замилування миром природи, радість спілкування з мамою, любов до всьому” живому, мажорні тони в ігрових віршах і драматичні відзвуки війни – все це створює багату розмаїтість мотивів і ритмів у поезії для дітей.

Російською мовою поки ще немає окремих збірників віршів, вони друкуються в журналах (наприклад, у журналі “Дитяча література”, що присвячена В’єтнаму).



Художня література В’єтнаму