“Хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь…” (Онєгін і Ленский у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)

1. Подібність і розходження двох героїв роману. 2. Ленский – романтичний ідеал поета. 3. Онєгін – світська людина. Онєгін і Ленский – герої роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – дві протилежні особистості: Один – юний мрійник, а іншої – розчарований у житті й не живильний на її чий рахунок ілюзій нудьгуючий світський денді.

Здавалося б, що в них загального?

Як могла виникнути між ними дружба? І дійсно, спочатку… взаємної разнотой вони один одному були нудні; Потім сподобалися; потім З’їжджалися щодня верхи И незабаром

стали нерозлучні… Саме несхожість один на одного споконвічно притягає героїв. А потім з’ясовується, що…

Хвиля й камінь, Вірші й проза, лід і пломінь Не настільки різні меж собою… І дійсно, обоє героя, незважаючи на несхожість, сливут за вільнодумців. Ленский, що навчався в Геттингенском університеті – одному з найбільш ліберальних навчальних закладів Європи, “з Німеччини мрячної” Привіз ученості плоди: Вільнолюбні мрії, Дух палкий і досить дивний Завжди захоплене мовлення И кучері чорні до плечей Згадування про кучері до плечей не випадково. Це пряма вказівка на вільнодумство героя.

Довгі

волосся в ті часи носили ті, хто нехтував світську моду й відмовлявся додержуватися загальноприйнятих канонів. Онєгін також сприймається сільським суспільством як вільнодумець. Тому що він “…

Ярем панщини стародавньої, оброком легенею замінив”. Це відразу викликало неприйняття сусідів, які доглянули в цьому “жахливу шкоду”. Виходить, у цих двох персонажів, набагато більше загального, чим можна припустити на перший погляд.

Не випадково Онєгін виявляється єдиним, хто в сільській глухомані здатний зрозуміти й по достоїнству оцінити юного поета.

Ленский зізнається, що ненавидить “модне світло”, але й “шумні бенкети” сільських поміщиків йому теж далекі Він біжить від їх “розсудливих розмов” Про косовицю, про провину, Про псарню, про свою рідню… В Онєгіна ж життя в сільському “чарівному куточку” викликає розпачливу нудьгу. З легкою іронією описує Пушкін юність героя, його захоплення світлом і світськими красунями.

Він з легкістю домігся вигідного про себе думки й досяг досконалості в “науці страсті ніжної”.

Але все це незабаром знудило йому. Почуття в ньому охолонули, друзі набридли, красуні встигли стомити. І розлюбив він нарешті “і лайка, і шаблю й свинець”.

Він стає похмурий, холодний, до всього байдужий. Його млоїть неможливість вирватися з порочного кола світської суєти. Він їде в село в надії на лоні природи воскреснути й освіжитися.

Але знаходить там ту ж порожнечу й беззмістовність життя. Лише знайомство й виникла дружба з Ленским дали їжу його розуму У суперечках друзі стосуються самих різних тим.

Все тягне їх до міркувань: Племен минулі договори, Плоди наук, добро й зло, И забобони вікові, И таємниці труни фатальні, Доля й життя у свою чреду, Усе піддавалося їхньому суду. Але Ленский, на відміну від Онєгіна, романтик, що вірить у досконалість миру: Він у піснях гордо зберіг Завжди піднесені почуття, Пориви незайманої мрії И принадність важливої простоти. Він чистий і шляхетний, відкритий всьому високому й прекрасному.

Його душу ще не встигла зів’янути й охолонути в “хладном розпусті світла”. І Онєгін, що давно втратився всіх ілюзій, з посмішкою слухає палкі мовлення Ленского.

Він дивиться на юного поета як доросла людина на захоплене дитя, але не хоче руйнувати його віри в прекрасне, прагнучи удержати “охолоджувальне слово”. Онєгін розуміє, що саме життя незабаром зніме завісу з око поета, що, тлумачачи про життя, зовсім її не знає. Мрії й фантазії Ленского далекі від реальності.

Любов для нього – це зміст всього життя, всесильне почуття, над яким ні що не владно. Але любить він, не стільки Ольгу – милу, чарівну, але порожню й легковажну панянку, скільки той прекрасний образ, що створив у своїй уяві.

Він перетворив свою кохану в музу, знайшов у ній достоїнства й досконалість, який Ольга ніколи не володіла. Палкий герой приписав їй почуття й думки, яких насправді в неї не було в спомині. І хоча Ленского потрясає той факт, що його кохана з легкістю приймає залицяння його друга й починає з ним фліртувати, а потім без тіні зніяковілості корить нареченого за те, що він рано виїхав, він все-таки виправдує кохану, покладаючи всю провину на підступного “розбещувача” Онєгіна. Образ Ольги в його душі залишається чистим і незамутненим, хоча спочатку він готовий зненавидіти її й у простому легкодумстві побачити зраду.

А в бажанні Онєгіна подшутить над ним він побачив звабу й кревну образу.

Після того як Онєгін підійшов до Ольги, герой перетворився для нього у ворога, “хробака знехтуваного”, “розбещувача”, став втіленням зла. Для нього дуель – це не проста рішення власної долі, це спроба врятувати, захистити кохану дівчину, уберегти її від підступних мереж і затвердити тим самим початку добра. Онєгін украй незадоволений тими наслідками, до яких привів його жарт.

Наодинці із собою він визнає, що був неправий, у першу чергу тому, що… над любов’ю боязкої, ніжної Так подшутил вечор недбало. А головне, він розуміє, що не повинен був погоджуватися на дуель, що Ленскому в його юному віці пробачно “дуріти”. А він повинен був показати себе Не мячиком предрассуждений, Не палким хлопчиком, бійцем, Але чоловіком із честю й з розумом.

Але, нехтуючи світло, Онєгін не може звільнитися від влади світських забобонів. Він боїться “шепоту й хохотни дурнів”. Він їде на дуель і вбиває свого друга.

А потім біжить ладь, мучимий каяттями совісті. Перший час оплакують поета й сестри Ларіни. Але вже незабаром “наречена молода” забуває про нього виходить заміж за улана. Романтична мрія Ленского про вічну любов виявляється ілюзією.

Лише дві душі – Тетяна, що вважала Ленского братом і Онєгін, убивця, що любив його як друга – продовжують сумувати про нього.

Поет гине, але Пушкін натякає нам на можливість іншого фіналу. Захоплений романтик Ленский міг бути або “повішений, як Рилєєв”, або життя остудило б його щиросердечний запал і він, розставшись із музами, одержав би звичайну долю одруженої людини: У селі, щасливий і рогатий, Носив би стьобаний халат; Довідався б життя насправді, Пилок, їв, нудьгував, товстів, хирів… Пушкіну доріг Ленский як романтичний ідеал.

Але він розуміє його ілюзорність і невосполнимость у реальному житті.

А для його героя Онєгіна загибель Ленского стала першим у житті справжнім стражданням, що сприяло його відродженню. Онєгін і Ленский це два етапи розвитку особистості – від захопленої віри в досконалість миру до нудьги й розчарування


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь…” (Онєгін і Ленский у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)