“Я навчилася просто, мудро жити…” (філософські мотиви лірики А. Ахматовій)
Ганна Ахматова прожила довге й щасливе життя. Хоча, напевно, не можна так говорити про жінку, чий чоловік був розстріляний, а син кілька разів перебував у тетерьме й посиланню. Її гнали й труїли, вона майже завжди жила в бідності й у бідності вмерла. Але з нею завжди були її вірші.
Вона поет Уперше в її особі жінка обрела поетичний голос такої сили.
“Я навчила жінок говорити”, – помітила Ганна Ахматова в одній з епиграмм. За п’ятдесят років творчої праці поезія Ганни Ахматовій знайшла всесвітнє визнання. Літературну діяльність
Яскравий, предметний мир переповняє її ранні вірші. Вона шукає ідеали, до яких буде стремиться все життя.
Любов, творчість, мистецтво… Іменале любовна лірика була її головним досягненням. Але любов у поетеси майже ніколи не показана спокійної. Її вірші – як поетичні новели. Стисла руки під темною вуаллю…
“Отчого ти сьогодні бліда?” Тому, що я терпким сумом Напоїла його доп’яна. Вірші Ахматової смутні, вони зберігають якусь таньну, а може, і сховану радість. Туга – це стан, через яке молода Ахматова сприймає мир.
Любовь у поета всеохоплююча. Це й почуття
Він кликав утешно. Він говорив: “Іди сюди, Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Вершиною творчого підйому молодий Ахматовій став збірник “Anno Domini”, що вийшов в 1921 році.
Це період творчості, що збігся з післяреволюційним периодом, коли старе життя звалилося, а нова тільки началась.
У віршах збірника звучать цивільні й філософські мотиви. Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Всі голодної тоскою згризено, Отчого ж нам стало світле? Разом з першими віршами в поезію Ахматової вошла тема любові до Батьківщини.
Батьківщина для Ахматової – це не предмет для міркувань. Батьківщина – це життя, це вірші, це рідне мовлення. Біль і трагедія країни – це її біль.
А. Ахматовій довелося пережити дві війни, революцию, сталінські репресії. Але вона ніколи не була стороннім спостерігачем. Поема “Реквієм” – яскраве підтвердження тому: “Я була тоді з моїм народом там, де мій народ, до нещастя, був”.
В основу добутку покладені трагічні події тридцятих років, всю тяжерсть яких поетеса розділила зі своїм народом. Поезія А. Ахматовій – зразок поетичного величия.
Михайло Дудин так сказав про цю дивну жінку: Голос її шляхетний. Вигляд її прекрасний. Подвиг її народний.
Зміст її пісень ясний. А. Ахматова всім своїм життям довела, що як би важко не було, потрібно завжди залишатися самим собою.
У Горе й у радості. У безвісності й у славі. За рік до смерті поетеса випустила книгу “Плин часу”.
Але время не біжить, рухаються люди. Тільки далеко не всі неподвластни часу. Серед них Ганна Ахматова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)