“Я навчилася просто, мудро жити…” (філософські мотиви лірики А. Ахматовій)

Ганна Ахматова прожила довге й щасливе життя. Хоча, напевно, не можна так говорити про жінку, чий чоловік був розстріляний, а син кілька разів перебував у тетерьме й посиланню. Її гнали й труїли, вона майже завжди жила в бідності й у бідності вмерла. Але з нею завжди були її вірші.

Вона поет Уперше в її особі жінка обрела поетичний голос такої сили.

“Я навчила жінок говорити”, – помітила Ганна Ахматова в одній з епиграмм. За п’ятдесят років творчої праці поезія Ганни Ахматовій знайшла всесвітнє визнання. Літературну діяльність

Ахматова початку як поет-акмеист.

Яскравий, предметний мир переповняє її ранні вірші. Вона шукає ідеали, до яких буде стремиться все життя.

Любов, творчість, мистецтво… Іменале любовна лірика була її головним досягненням. Але любов у поетеси майже ніколи не показана спокійної. Її вірші – як поетичні новели. Стисла руки під темною вуаллю…

“Отчого ти сьогодні бліда?” Тому, що я терпким сумом Напоїла його доп’яна. Вірші Ахматової смутні, вони зберігають якусь таньну, а може, і сховану радість. Туга – це стан, через яке молода Ахматова сприймає мир.

Любовь у поета всеохоплююча. Це й почуття

до близької людини, і до рідної землі, і до Батьківщини. Мені голос був.

Він кликав утешно. Він говорив: “Іди сюди, Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Вершиною творчого підйому молодий Ахматовій став збірник “Anno Domini”, що вийшов в 1921 році.

Це період творчості, що збігся з післяреволюційним периодом, коли старе життя звалилося, а нова тільки началась.

У віршах збірника звучать цивільні й філософські мотиви. Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Всі голодної тоскою згризено, Отчого ж нам стало світле? Разом з першими віршами в поезію Ахматової вошла тема любові до Батьківщини.

Батьківщина для Ахматової – це не предмет для міркувань. Батьківщина – це життя, це вірші, це рідне мовлення. Біль і трагедія країни – це її біль.

А. Ахматовій довелося пережити дві війни, революцию, сталінські репресії. Але вона ніколи не була стороннім спостерігачем. Поема “Реквієм” – яскраве підтвердження тому: “Я була тоді з моїм народом там, де мій народ, до нещастя, був”.

В основу добутку покладені трагічні події тридцятих років, всю тяжерсть яких поетеса розділила зі своїм народом. Поезія А. Ахматовій – зразок поетичного величия.

Михайло Дудин так сказав про цю дивну жінку: Голос її шляхетний. Вигляд її прекрасний. Подвиг її народний.

Зміст її пісень ясний. А. Ахматова всім своїм життям довела, що як би важко не було, потрібно завжди залишатися самим собою.

У Горе й у радості. У безвісності й у славі. За рік до смерті поетеса випустила книгу “Плин часу”.

Але время не біжить, рухаються люди. Тільки далеко не всі неподвластни часу. Серед них Ганна Ахматова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Я навчилася просто, мудро жити…” (філософські мотиви лірики А. Ахматовій)